Розділ 237
Після цього, так і не знайшовши в останній момент нікого на заміну, почалися зимові канікули. Настав день довгоочікуваної подорожі з ученицями.
Усього в поїздці брали участь шестеро людей: Рейна та три її подруги, а як куратори та супроводжуючі — Клаель та Юрій Канеста.
-Містер Бірн, містер Юрій, покладаємося на вас сьогодні!
-Щиро дякуємо!
Мейлі Рубі, організаторка цієї поїздки, привітно вклонилася на знак привітання. Інші три дівчини рушили за її прикладом і теж низько вклонилися. Зимові канікули, та ще й попереду мандрівка — як і слід було чекати, усі четверо виглядали неймовірно схвильованими та радісними.
"～～～～♪"
Рейна також сяяла від щастя й виглядала набагато жвавішою, ніж зазвичай.
(Чесно кажучи, ситуація трохи ніякова... але, ну, якщо Рейні весело, то все гаразд.)
-Так, дівчата. Цілком природно бути на піднесенні під час канікул, але, будь ласка, будьте обережними й стежте, щоб нічого поганого не трапилося.
-Саме так! Особливо враховуючи, що це лижна прогулянка в засніжені гори — заблукати там було б справжньою катастрофою!
Слідом за Клаелем, Юрій теж повчально підняв вказівний палець і заговорив, наче справжня сувора вчителька.
-За кожну з вас хвилюються вдома. Будь ласка, не змушуйте своїх близьких сумувати!
-Так, ми все розуміємо.
Мейлі кивнула від імені всіх у відповідь на слова Юрія.
-Що ж, учителі, я вже купила квитки на поїзд, ось, тримайте.
-Красно дякую.
Забравши квитки, усі шестеро сіли в поїзд. Дівчата розмістилися по двоє одна навпроти одної на чотиримісних сидіннях, а Клаель та Юрій влаштувалися поруч через прохід. Навпроти Клаеля та Юрі сиділа літня пара. Очевидно, вони теж кудись мандрували.
-Леді Рейно, це буде так весело!
-Так, я теж дуже цього чекаю.
-Леді Рейно, а ви раніше колись каталися на лижах?
-Ні... там, де я жила, снігу ніколи не випадало стільки, щоб він утворював замети.
-О, невже? Я чула, що в готелі, де ми зупинимося, є гарячі джерела. А ще кажуть, що там готують неймовірно смачну печеню з дикого кабана.
-Гарячі джерела... Жду не дочекаюся!
Кажуть, де три жінки, там цілий базар, а коли їх четверо — що й казати. Рейна з подругами поводилися дуже жваво, весело обговорюючи кожну деталь майбутнього відпочинку.
-Які ж енергійні дівчата.
-Ці діти — ваші студенти?
Лагідно всміхаючись, озвалася літня пара, що сиділа навпроти Клаеля та Юрія.
-Так, вони навчаються в Королівській академії. А ми їхні супроводжуючі, — відповів Клаель.
-Вибачте, якщо ми занадто шумимо, — перепросив Юрій.
Старенькі, схоже, зовсім не ображалися й продовжили розмову спокійним, доброзичливим тоном:
-Усе гаразд. У нас самих є онука приблизно їхнього віку. Насправді навіть приємно бачити молодь такою життєрадісною.
-Саме так. До речі... в академії зараз зимові канікули?
-Так. Користуючись тривалими вихідними, ми вирішили вирушити в подорож.
-О, зрозуміло. Цей поїзд прямує до Сноурена, так? Це відоме туристичне місце, що славиться своїми лижними трасами.
Промовив дідусь, наче щось згадуючи.
-Однак... про ту гору ходить одна легенда. Кажуть, у дні сильних хуртовин там з'являється монстр, який викрадає людей. Тому будьте обережні й не виходьте на вулицю засніженими ночами.
-...Зрозуміло.
Клаель криво посміхнувся. Він чудово знав про цю подію. Це був один із квестів у грі. Снігова фея мала викрасти одну з подруг Рейни, а гравцеві довелося б її рятувати.
(Нагорода за проходження там була так собі... Спробую просто пропустити цю подію.)
Поки студентки не виходитимуть уночі, подія просто не активується. Тож він обов'язково суворо накаже дівчатам не залишати готель пізно ввечері.
-Ей ви, дрібното! Ану заваліть пельки!
-Хм...?
Поки вони розмовляли під мірний стукіт коліс, вагоном раптом прокотився грубий крик.
-Я тут намагаюся нормально випити, прокляття! Ік... припиніть своє дурне варнякання!
Червонопикий п'яничка йшов проходом між сидіннями, розмахуючи руками й кричачи на чотирьох дівчат.
-Ой, вибачте!
Клаель поспішно підвівся й перегородив дорогу п'яному.
.
.
.
(П.П Пф, п'яні вважають що їм правила не писані, я б йому одразу в морду зацідив би, щоб менше випивав хд)