Розділ 236
Королівська столиця, Великий Храм.
Рейна, яка твердо вирішила поїхати у подорож на зимових канікулах, оголосила про це іншим священникам та черницям.
-На зимових канікулах я вирушаю у подорож. Охорона мені не знадобиться. Будь ласка, дбайте про порядок за моєї відсутності.
-О...
-«Свята», але ж це...
Від слів Рейни серед священників зчинився гамір.
Рейна була «Святою». Від дня смерті попередньої «Святої» минули десятиліття, і ось нарешті знайшли нову. Минуло вже майже рік, як її прийняли до Великого Храму. Авторитет... та краса Рейни вже були відомі по всій країні.
-Ну... «Свята». Мені ніяково про це говорити, але...
Одна з черниць підняла руку й винувато заговорила.
-У чому справа?
-Ваша відсутність створить чимало труднощів, «Свята». Академія — це одне, але під час довгих канікул ми б хотіли, щоб ви залишалися у Великому Храмі...
-Чому це? Я також студентка, і вважаю, що маю повне право на відпочинок, хіба ні?
Аргумент Рейни був цілком справедливим.
Як «Свята», Рейна крім навчання мала обов'язки у Великому Храмі. Вона виконувала ці обов'язки з лишком, а тепер просто казала, що хоче поїхати в подорож. Оскільки всю свою роботу вона вже зробила, ніхто не мав права заперечувати.
-Але ж... є багато аристократів. Людей, які прагнуть зустрітися з вами, леді Рейно. Вони вдиралися сюди й під час літніх канікул — тоді зчинився справжній безлад, знаєте?
Безліч людей відвідували Великий Храм удень і вночі, сподіваючись бодай краєм ока побачити новоявлену «Святу». Поки вона ходила до академії, з цим нічого не можна було вдіяти. Навчання Рейни в академії було рішенням не лише Великого Храму, а й волею королівської родини, тож ніхто не міг заперечити.
Те саме стосувалося й вечорів після закінчення занять. Рейна була зайнята роботою, яку могла виконувати лише «Свята», і оскільки часу вона не мала, то могла легко відмовляти відвідувачам, посилаючись на зайнятість. Оскільки «Свята», яка навчалася вдень, працювала ще й уночі, людей просили не турбувати її без нагальної потреби.
Проте... під час тривалих канікул, як-от літніх чи зимових, усе було інакше. Аристократи, знаючи, що «Свята» звільнилася від занять, користувалися нагодою, щоб прийти на зустріч. А відмовляти дворянам, які жертвували Великому Храму величезні суми грошей, було суцільним головним болем для священників.
-Є люди, з якими ми просто не зможемо впоратися. Саме тому ми б дуже хотіли, щоб ви залишилися у Великому Храмі, «Свята»...
-Тут не повинно виникнути жодних проблем. Я вже отримала дозвіл від Кардинала.
З посмішкою відкинула благання черниці Рейна.
-Я заздалегідь підготувала зілля, наповнені моєю силою, тож із проханнями про зцілення не буде клопоту. Насичення землі божественною енергією необов'язково проводити саме з Великого Храму — це можна зробити де завгодно. Що ж до сповідей та порад, їх не обов'язково маю вислуховувати саме я. Немає жодної вагомої причини, чому я повинна безвиїзно перебувати у Великому Храмі.
-Ц-це може й так, але...
-Все ж таки, подорож... Буде жахливо, якщо «Свята» потрапить у небезпеку...
-Певна річ... Ми хвилюємося за вас, «Свята»...
Інші священники теж почали висловлювати свої побоювання.
Причини, з яких вони намагалися її зупинити, полягали не лише у візитерах. Рейна була вродливою та талановитою дівчиною, яка зачаровувала людей незалежно від їхньої статі. Усі присутні тут священники та черниці були її палкими прихильниками, і якби Рейна наказала їм «зробити щось», вони могли б навіть піти проти власної родини.
«Свята» вирушає в подорож на зимових канікулах. Та ще й практично без охорони. Не було жодного шансу, що вони не будуть панікувати.
-Як я вже неодноразово казала... Я маю дозвіл від Кардинала. Питання вичерпано.
-Угх...
Коли Рейна повторила це знову, священники безсило замовкли. Оскільки Кардинал, найвища влада Великого Храму, дав своє благословення, звичайні священники та черниці не мали права голосу.
-Чому Кардинал взагалі...
-Неймовірно... дозволити «Святій» просто так кудись поїхати...
Кілька священників тихо бурчали собі під ніс, стежачи, щоб Рейна їх не почула... але причина, чому Кардинал дав дозвіл, була простою — перечити їй не було жодного сенсу.
Рейна могла здаватися тендітною та милою дівчиною, але якщо вона щось вирішувала, її думку було не змінити. А якщо хтось намагався її зупинити, то швидко мав справу з покаранням від ангелів, які її захищали.
-Що ж, покладаюся на вас.
"............"
Рейна злегка вклонилася й залишила священників позаду.
-Ей...
-Так, давай зробимо це...
Дивлячись услід Рейні, що віддалялася... священники прийшли до важкого рішення й синхронно кивнули один одному.