Розділ 235
-Перепрошую... Чи є хтось, хто міг би супроводжувати дівчат у їхній поїздці?
Після цього, аж до самого початку зимових канікул... Клаель ходив і розпитував учительок про їхню зайнятість.
Попри те, що він погодився поїхати з Рейною та рештою дівчат, перебувати суто в дівочій компанії все одно було ніяково. Якби вдалося знайти когось йому на заміну, це було б просто ідеально.
-О, зачекайте, я перевірю свій розклад.
-Можете почекати до завтра? Мені треба порадитися з чоловіком.
-Поїздка — це гарна ідея. Я вже давно не каталася на лижах.
Оскільки він розпитував учительок одну за одною... кілька з них виявили інтерес і пообіцяли звірити свої графіки. Схоже, заміну все-таки вдасться знайти. Клаель полегшено зітхнув.
(Якщо так піде й далі, я швидко когось знайду...)
Проте... це відчуття полегшення швидко розвіялося.
-Мені дуже шкода, містер Бірн. Тут дещо сталося... — винувато промовила одна з учительок, яку він просив про супровід.
-Насправді мій хлопець несподівано освідчився мені, тож тепер я маю обирати місце для весілля та знайомитися з батьками.
-О, що ж, тут нічого не вдієш. Вітаю вас!
Щиро відповів Клаель на слова колеги.
-Я й не знав, що ви з кимось зустрічаєтеся. А що він за людина?
-Він лицар, але дуже сором'язливий і трохи незграбний. Я завжди через це дратувалася, але тут він раптом зробив мені пропозицію.
-Ого, нічого собі...
-Каже, що у вісні йому з'явився ангел і підштовхнув до цього. Смішно, правда? Сказав, що в ангела було обличчя ведмедя.
"............"
Ангел з обличчям ведмедя... Клаель просто втратив дар мови від цього надто знайомого опису.
-Що ж, я обов'язково запрошу всіх на весілля. Ще раз вибачте, що так вийшло.
-Т-та нічого...
Не помічаючи заціпеніння Клаеля, вчителька пішла геть, уся сяючи від щастя.
(Н-ні, ні, ні... Це просто збіг обставин. Звичайна випадковість. Ангели з ведмежими мордами можуть бути де завгодно... чи все ж ні?)
-Містер Бірн, вибачте. — Щодо нашої минулої розмови... Мені дуже шкода, але я змушена відмовитися!
Поки Клаель намагався оговтатися, інші вчительки, яких він просив, теж почали підходити з вибаченнями.
-Справа в тому, що мій хворий дідусь раптово одужав і запросив мене в подорож. Він стверджує, що біля його ліжка з'явився ангел із головою собаки й зцілив його. Чесно кажучи, тепер я більше хвилююся за його психічний стан.
-Днями мені наснився ангел із головою китоглава й дав мені одкровення. Він сказав, що «Нефритові руїни», які я шукала стільки років, розташовані в південних горах королівства... Тож усі зимові канікули я проведу на розкопках!
"............"
Що більше вчительок відмовляли йому... то сильнішою ставала підозра Клаеля.
-Та ну, не може бути... невже це Рейна...?
Коли мова заходила про ангелів із головами тварин, першою на думку, звісно ж, спадала Рейна... але вона не мала жодних причин робити щось подібне. Рейна ніколи б не стала створювати Клаелю проблем, тож це точно просто збіг.
-Т-так... це випадковість. Плюшеві ведмедики є на кожному кроці, собака — то просто галюцинація старенького, а китоглав, мабуть, був якимось диким птахом... — заспокоював себе Клаель, намагаючись змусити свій мозок повірити в це.
Поки він стогнав, схилившись над своїм столом в учительській... до нього озвався колега, Юрій Канеста.
-Ах, Клаелю.
-...Так?
-Я чув, ти збираєшся зі студентами на лижі. Звучить весело. Я аж заздрю.
"............"
Юрій був чоловіком. Хоч би як мило він виглядав, він точно був чоловіком.
-...Якщо хочеш, поїхали з нами, Юрій?
-О? Справді?!
-Так... якщо ти вільний, звісно.
-Тоді їдемо разом! Немає ж нічого страшного, якщо приєднається ще один, правда?
Поки Юрйі радісно щебетав, Клаель гірко кивнув. Це в будь-якому разі набагато комфортніше, ніж бути єдиним чоловіком серед чотирьох дівчат.
Він так і не знайшов собі заміну... але принаймні відшукав компаньйона. Навіть після того, як він розпитав інших учительок та офісних працівників, більше нікого знайти не вдалося. Таким чином, Клаель вирушив у лижну подорож разом із дівчатами та Юрієм.
.
.
.
(П.П Ех, Рейна стіки чудес зробила щоб тіки Клаель поїхав, а тут попадос підкрався непомітно у вигляді Юрія.)