Розділ 234
Місцем, куди його привела Рейна, виявився один із порожніх класів.
Коли вони зайшли всередину, на них уже чекали кілька учениць. Клаель знав не всіх, але, судячи з усього, це були однокласниці, з якими Рейна добре ладнала.
-Перепрошую, містер Бірн. Дякуємо, що прийшли сюди...
Винувато промовила одна з дівчат.
-Не варто перепрошувати, міс Рубі.
Ця учениця ходила на його уроки теології, і звали її Мейлі Рубі.
-Я теж перепрошую, леді Рейно. Мабуть, це виглядало так, ніби ми вами командуємо...
-Усе гаразд. Я й сама хотіла побачитися з Клаелем.
Ніжно відповіла Рейна, прихилившись до плеча Клаеля.
Рейна та Рубі вчилися в одному класі, і він часто бачив їх разом.
-Тож... про що сьогодні мова?
-Відверто кажучи... ми плануємо спільну поїздку на зимових канікулах.
-Поїздку... Розумію, — кивнув Клаель.
Те, що Рейна вирушає у подорож із друзями на зимові канікули, було частиною стандартного спільного руту, де вона не заводила романтичних стосунків із жодним із хлопців. На цьому руті Рейна разом із подругами мала поїхати кататися на лижах.
(Тож вона справді не стала йти ні чиїм рутом... Що ж, цього й слід було чекати.)
Він ні разу не чув, щоб Рейна зближувалася з якимось конкретним хлопцем. Єдиним винятком, якщо так можна сказати, був сам Клаель.
(Невже вона з тих дівчат, які понад усе прив'язані до сім'ї?.. Це мило, що вона так цінує родину, але, мабуть, їй варто подумати й про власне особисте життя...)
Зрештою... це було не те, у що Клаель мав право втручатися. Навіть якщо цей світ колись був романтичною грою, ніде не було записано, що вона зобов'язана закохатися. Вона знайшла друзів, будувала нормальні стосунки й збиралася разом із ними відпочити — не було жодної потреби штовхати її на шлях любовних інтриг.
-Що ж, поїздка — це чудово. Сподіваюся, ви добре проведете час.
-Так, дякуємо... І власне, ми хотіли запитати, чи не могли б ви, містер Бірн, поїхати з нами як супроводжуючий?
-Я...?
Клаель здивовано схилив голову.
-Це ж суто дівоча компанія, правда? Хіба не краще було б запросити когось із вчительок?
-Ну... ми намагалися, але ніхто не мав вільного часу. Може, якби це була пані Юрій... а, ні, забудьте.
Дівчина ледь не запропонувала Юрія Канесту... але вчасно згадала, що вона насправді була чоловіком. Через його надто милий вигляд про це й справді було легко забути.
-Клаелю, якщо у тебе є час, чи не міг б ти подумати над цим...?
-Будь ласка!
В один голос благально вигукнули дівчата й синхронно вклонилися.
Рейна несміливо подивилася на нього знизу вгору, очікуючи на відповідь. Коли Рейна та решта дівчат так просили, відмовити було надзвичайно важко. Чесно кажучи, перспектива для вчителя-чоловіка їхати в компанії чотирьох юних дівчат здавалася неймовірно ніяковою...
(Зачекайте... хіба в грі з ними не мала їхати якась вчителька? Що з нею сталося?)
Клаель замислився... але згадав, що та сама вчителька звільнилася з академії у зв'язку із заміжжям якраз тоді, коли сам Клаель тільки влаштувався сюди. Це був черговий наслідок того, як змінився сценарій через дії Клаеля... або, можливо, самої Рейни.
-...Добре, — зітхнув Клаель і кивнув.
-Якщо до початку канікул ми не знайдемо нікого вільного серед інших учителів, я поїду з вами. Але тільки якщо геть нікого не буде, домовилися?
-Ура! — щойно Клаель погодився, Рейна ледь не підстрибнула від радості.
-Поїздка з Клаелем! Ми поїдемо кататися на лижах!
-Зачекайте, я ж сказав, що тільки якщо...
-Це ж просто чудово, леді Рейно!
-Ми повністю на вашому боці, «Свята»!
Повністю ігноруючи слова Клаеля, четверо дівчат радісно защебетали, перебиваючи одна одну. Атмосфера компанії чотирьох дівчат-підлітків утворила такий собі непроникний бар'єр, крізь який дорослому чоловікові було просто не пробитися.
-Охо-хо...
Клаель лише приречено зітхнув, почуваючись абсолютно зайвим у цьому дівочому колі.
.
.
.
(П.П Ну що сказати, коли є можливість відпочити разом з Клаелем, Рейна не втратить надії цього зробити хаха.)