Розділ 233
Після перерви. В учительській Королівської академії.
Турнір із бойових мистецтв, що проходив у королівській столиці, нарешті завершився, і Клаель повернувся до своєї звичної роботи.
-А все-таки... це було несподівано, правда? Ти бачив фінальний поєдинок?
З невимушеним виглядом запитав його колега, Юрій Канеста.
-У півфіналі Ґардлі, який вважався фаворитом, раптово програв, а у фіналі зійшлися Вінсент і якийсь узагалі невідомий мечник, уявляєш?
-Ось як? Справді несподіваний поворот подій, — відповів Клаель, не виказуючи особливого здивування.
Для нього в цьому не було нічого дивного. Усе йшло точно за сценарієм гри. У фіналі зустрілися Вінсент Флейм та самурай на ім'я Дзюбей — обидва були головними героями «За межами райдужного сяйва».
-Отож-бо! Той, хто переміг Ґардлі, виявився іноземним мечником, і він неймовірно сильний! У них із Флеймом була така запекла битва, просто щось дивовижне!
-Звучить захопливо. Якби я знав, що поєдинок буде таким видовищним, обов'язково пішов би подивитися.
Клаель і сам думав бодай сходити повболівати на фіналі... але під час турніру був завалений роботою, до того ж його постійно тягали за собою Еріка та Рейна, тож він зрештою геть про це забув.
(Ну, мені все одно немає особливого діла до цих студентів... До речі, невже Рейна так і не пішла вболівати?)
У грі Рейна приходила підтримати учасників і опинялася між двох вогнів — Вінсентом і Дзюбеєм... але, схоже, цього разу їй було геть нецікаво, і вона просто зламала цей прапорець стосунків.
(Схоже, вона не просувається рутом Вінсента, та й Дзюбея ігнорує? Що ж, якщо Рейну все влаштовує, у мене немає жодних заперечень.)
-Зрештою Вінсент переміг! Я такий радий, що учень нашої академії посів перше місце!
-І справді... якби перемогу забрав якийсь мандрівний мечник, це було б доволі ніяково.
-Пан Рок, мабуть, теж зітхнув із полегшенням. Він так палко вболівав!
Біг Рок, учитель фізкультури та інструктор із фехтування в академії, точно понад усе хотів, щоб переміг саме їхній учень. Коли Ґардлі програв Дзюбею у півфіналі, Рок, напевно, нервував найбільше за всіх.
-У будь-якому разі... відсьогодні заняття повертаються до звичного русла. Фінальні іспити позаду, і зимові канікули вже не за горами. Маєте якісь плани на канікули, Клаелю?
-Хм... нічого конкретного. Думав повернутися додому в Егбел, але...
Клаель задумливо протягнув «хм», зважуючи варіанти.
Навіть якщо він поїде туди, особливих справ у нього не було. Хоча він і листувався з містянами, схоже, новий священник чудово справлявся зі своїми обов'язками, тож Клаелю там навряд чи знайшлося б місце, навіть якби він повернувся.
(А Рейна... що робитиме вона? Залишиться служити у Великому Храмі чи проведе канікули на якихось подіях...?)
Те, як Рейна проводила зимові канікули, зазвичай залежало від прогресу стосунків із головними героями. Якби вона йшла рутом Еріка, була б подія з поїздкою за кордон разом із ним. На руті Вінсента — тренування в засніжених горах. На руті Вілла — побачення в бібліотеці. А на руті Луєя — подія, де вони разом блукають у Світі Фей.
(Але... не схоже, щоб вона обрала когось із цієї четвірки. Якщо так, то невже це спільний рут?)
-Перепрошую.
Двері вчительської з гуркотом відчинилися... і на порозі з'явилася саме та, про кого він щойно думав — Рейна. Побачивши Клаеля, вона ніжно посміхнулася й підійшла ближче.
-Доброго дня, Клаелю.
-О, Рейно. Щось трапилося?
-Я хотіла б дещо попросити у вас... знайдете хвилинку?
-Звісно, я не проти...
Що б це могло бути? Клаель із цікавістю схилив голову набік.
(Таке відчуття, що щось подібне вже колись було... ну та менше з тим.)
-Що ж, містер Юрій. До зустрічі.
-До зустрічі.
Відповів Юрій.
Попрощавшись із колегою, Клаель вийшов з учительської слідом за Рейною.