Розділ 232
-Чесне слово... є ж у цьому світі люди, які просто обожнюють шукати неприємності на рівному місці.
У кареті, що мчала вулицями королівської столиці, Рейна тихо зітхнула. Вона зустрілася з Еріком у палаці й прояснила ситуацію... але на зворотному шляху несподівано натрапила на дорожню пригоду. На щастя, постраждала дівчинка не дістала серйозних травм. Для Рейни таке зцілення було чимось зовсім простим. Лікування пройшло гладко. Проте... сталося дещо геть інше, що неабияк виснажило її морально.
-Справді, не було жодної потреби роздмухувати з цього таку драму... Чому люди не можуть вирішувати все мирно?
Рейна була вкрай роздратована... але її зневага була спрямована не лише на графа. Її так само вивів із себе той іноземець, схожий на самурая, який з'явився нізвідки. Самурай, який, мабуть, діяв із благородного обурення, насправді був лише тягарем і скалкою в оці.
Почнімо з того... що цьому самураю взагалі не варто було втручатися. Дворянин дійсно збив дитину своєю каретою, але було зовсім не очевидно, що провина повністю лежала на ньому. Слухаючи розмови роззяв навколо, здавалося, що дитина сама раптово вискочила прямо перед кіньми.
Звісно, Рейна глибоко зневажала пихатого графа. Вона вважала, що він мав поводитись набагато щиріше та відповідальніше. Саме тому... Рейна планувала згодом винести дворянину суворе попередження від імені Великого Храму. Вона збиралася змусити його виплатити компенсацію та покрити медичні витрати, а якщо він не покається — накласти на нього відповідне стягнення.
Але тут якомусь чоловіку обов'язково треба було вставити свої п'ять копійок. Грубо кажучи, він просто встромив носа не у свої справи.
(І що той тип взагалі намагався зробити? Хотів публічно побити аристократа на очах у натовпу?)
Навіть якби граф був винен... цей самурай не був ні військовим поліцейським, ні лицарем. Він не мав жодного права карати когось, а оскільки це був нещасний випадок, хіба не варто було спершу провести ретельне розслідування, щоб з'ясувати, хто правий, а хто винен? Якщо він таврував графа лиходієм суто на основі першого враження і намагався засудити його одноосібно... це був неймовірно егоїстичний та самовпевнений вчинок.
(Це чиста випадковість, що граф першим наказав своїм охоронцям напасти, тому все зійшло за самозахист... але якби цей іноземець ударив першим, це був би звичайнісінький напад. Серйозно, про що він тільки думав...)
-Справді... що принц Ерік, що цей іноземець... навколо мене так мало нормальних чоловіків.
Тихо пробурмотіла Рейна, щоб ніхто зовні її не почув. Ерік, із яким вона бачилася в замку, теж мав купу власних тарганів. Казали, що він популярний і здібний... але його стосунки з жінками викликали серйозні запитання. Попри те, що він був заручений із Морковю Лорел, він намагався залицятися до Рейни при кожній зустрічі.
Морква була законною старшою сестрою Рейни. Хоча вони бачилися всього кілька разів, Рейна запам'ятала її як красиву й чемну дівчину, яка не викликала жодного негативу.
(І подумати тільки, що у нього така чудова наречена... Я справді його зневажаю...)
Зрештою, здавалося, що єдиним нормальним чоловіком був Клаель. Рейна вкотре переконалася в бездоганності Клаеля.
(Тепер, коли я знову усвідомила, наскільки ж прекрасний Клаель, можна сказати, що ці типи принаймні принесли хоч якусь користь.)
-«Свята», ми прибули до Великого Храму.
-Дякую.
Карета зупинилася. Рейна вийшла з карети в супроводі Храмових Лицарів, які чекали на неї зовні. Вона повернулася до Великого Храму і, хоч і з невеликим запізненням, приступила до своїх обов'язків «Святої»... але обличчя та голос іноземця, якого вона щойно зустріла, вже повністю стерлися з її пам'яті.
Самурай, який технічно був одним із головних героїв, навіть не затримався в спогадах Рейни. Його прапорець стосунків був безжально зламаний, і він повністю зник зі сцени сюжету.
.
.
.
(П.П Ось ми ще більше дізнались як Рейна бачить навколо себе чоловіків.)