Розділ 231
Юнак вийшов із натовпу і став прямо перед дворянином. Він виглядав трохи старшим за Рейну, з довгим чорним волоссям, зібраним у хвіст ззаду. На його поясі висів злегка вигнутий меч. І... одягнений він був у традиційне вбрання якоїсь іноземної країни — те, що називають «кімоно». Його екзотичний вигляд викликав чітку асоціацію із «самураєм».
-Ти ще хто такий, у біса?
-Це несправедливо. Я не можу просто заплющити на це очі.
Незадоволено промовив чорнявий самурай до спантеличеного аристократа.
-Звісно, все обійшлося... але це лише тому, що он та дівчина — виняткова майстриня духовних мистецтв, чи не так? Це не скасовує того факту, що ти покалічив дитину. Я не можу дозволити тобі піти, наче нічого не сталося.
-Це вбрання... Не знаю, з якої ти варварської країни, але не смій перечити мені, графу! Зухвале ти кодло!
-Схоже, походження та титул ніяк не пов'язані з честю й характером. Що ж, сьогодні я дечому навчився.
-Зухвала мавпо...!
У люті закричав дворянин і повернувся до охоронців, що стояли за ним.
-Схопіть його!
-Слухаємось!
Охоронці ступили вперед і кинулися на самурая.
-О-о-о-о-о-о-о-о-о!
-Жалюгідно. Тільки нікчеми служать нікчемам.
Самурай зневажливо пирхнув і плавно пригнувся. Охоронці та самурай розминулися — і наступної миті гвардійці рухнули додолу непритомними.
-Що-о...?!
-Твої люди лягли. Хочеш продовжити?
-Прокляття... ах ти ж заїжджа мавпо...!
Граф роздратовано тупнув ногою і виплюнув прокльони.
-Ти смієш так ображати мене і думаєш, що вийдеш із цієї країни живим? Я негайно кину тебе до в'язниці!
Кричав дворянин, почервонівши як рак. Це звучало абсурдно... але, на жаль, це суспільство було феодальним, подібним до середньовічної Європи. Королівська родина та аристократія мали колосальну владу: якщо вони скажуть на біле «чорне», так воно й буде. Якщо цей граф заявить, що на нього «напали просто так», самурая, швидше за все, заарештують і кинуть за ґрати.
-Тобі кінець! Гнитимеш у в'язниці до скону!
-Як дивно. Це суперечить будь-якій логіці.
Проте... раптом у їхню сварку втрутився чийсь голос. Коли граф, у якого на лобі вже набрякли вени, повернувся на звук... перед ним постала Рейна, яка досі спостерігала за всім, стоячи біля карети.
-Хіба не ви самі наказали охоронцям, які тепер лежать без тями, напасти? Навіть якщо їх перемогли, це був самозахист. І навіть якщо це нещасний випадок, ви все одно травмували дитину — ви маєте принести належні вибачення та виплатити компенсацію. Слова цього іноземця цілком справедливі.
-Угх... «С-Свята»...!
Аристократ замовк, роздратовано прикусивши губу. Знову ж таки... цей світ — феодальний. Світ абсолютної влади й авторитету. А «Свята», могутня постать Великого Храму, стояла в ієрархії куди вище за якогось графа. «Святу» ніким не заміниш. Навіть королівській родині не дозволено одноосібно командувати Рейною.
-Військова поліція, будь ласка, розберіться з цим чоловіком за законом. Не лише через аварію, а й через напад, який він спровокував руками своїх гвардійців. Якщо вони спробують зробити щось протизаконне, можете сміливо посилатися на моє ім'я.
-З-Зрозуміло...!
Присутні поліцейські слухняно закивали головами.
-Що ж... вважатимемо це питання закритим. Решту залишаю на вас.
-Грр... нґх...
Граф тремтів від люті, стиснувши кулаки, а його обличчя налилося багрянцем. За звичайних обставин... цей інцидент не став би великою проблемою. Навіть якби дворянин випадково поранив простолюдина, це навряд чи вважалося б серйозним злочином. У найгіршому випадку він просто оплатив би лікування, і на цьому все закінчилося б.
Проте... втручання Рейни кардинально все змінило. Тепер цей граф прославиться не просто як той, хто збив простолюдина, а як невіглас, який влаштував безлад і змусив саму «Святу Рейну» втрутитися. Його репутація миттєво помножиться на нуль, адже він накликав на себе невдоволення «Святої». Він втратить довіру, а наслідки цього будуть куди страшнішими за будь-які грошові компенсації чи збитки.
-Угх-х-х-х...!
-Ха-ха-ха, так обирають справедливість. Схоже, Суддя пекла таки все бачить.
-Гх... проклята мавпо...!
Самурай насміхався з графа, який стогнав від безсилої люті. Дворянин принижено витріщився на самурая, але в присутності Рейни більше не наважився вимовити ні слова. Військова поліція забрала аристократа, і він залишив місце події.
-Схоже, ти мене врятувала. Вдячний за це.
Спостерігаючи за тим, як ведуть графа, самурай повернувся до Рейни.
-Мене звати Дзюбей. Я прибув зі східної країни Ва у паломництво воїна. О пані, праведна й велична, наче бодгісаттва — чи можу я дізнатися і твоє ім'я...?
-Рушаймо.
-Слухаюсь.
-Я так і не... га?
Карета з Рейною рушила з місця. Кінські копита зацокотіли по бруківці, віддаляючись. Іноземний самурай... один із головних героїв, Санада Дзюбей, залишився стояти приголомшеним, дивлячись услід кареті, що зникала вдалині.
.
.
.
(П.П Як уже неодноразово говорив, Рейні наплювати на інших чоловіків, окрім Клаеля.)