Розділ 229
У прийомній залі королівського палацу один навпроти одного сиділи чоловік і жінка. Трохи далі від двох людей, що сиділи за столом, біля стіни, наче якась окраса, мовчки стояла покоївка.
-Саме тому, будь ласка, не турбуйте Клаеля, добре?
"............"
Від слів незрівнянно красивої дівчини перед ним — Рейни Лорел — наслідний принц Ерік Сейнкл скривився. Того дня, незвично... ні, вперше у житті, Рейна сама відвідала королівський палац. Коли посланець із Великого Храму прибув із попередженням про її візит, Ерік не повірив власним очам.
(Досі, скільки б разів я її не запрошував, Рейна ні разу не прийшла до королівського палацу... Навіть коли її запрошували мої батько чи мати, вона ввічливо відмовлялася...)
Рейна була «Святою». Навіть король чи королева не могли командувати Рейною. У минулому був король, який королівським указом силоміць спробував зробити «Святу» своєю дружиною... але його уразила Блискавка Правосуддя, і половина королівського палацу просто зникла.
(І все ж... подумати тільки, прийти заради такої мети...)
Ерік важко зітхнув. Метою візиту Рейни до королівського палацу було пояснення інциденту із заручниками, що стався в одному з ресторанів.
Ерік працював над викриттям злочинної організації, яка націлилася на королівський палац. Ті, хто захопив і забарикадувався в ресторані, були залишками цієї злочинної організації. Сам інцидент із заручниками був вирішений таємничою особою. Коли лицарі допитували відвідувачів ресторану, ті давали абсолютно незрозумілі свідчення, стверджуючи, що винуватцем був таємничий мачо, ведмідь, пес, кіт або китоглав.
Ситуація була настільки заплутаною, що Ерік уже майже здався... поки не знайшов ім'я «Клаель Бірн» у списку замовлень і шоковано округлив очі. Він знав це ім'я. Це було ім'я викладача Королівської академії, де навчався сам Ерік. Клаель забронював столик на двох. І... Ерік здогадувався, хто був тією другою людиною.
Він планував сьогодні відвідати викладацький гуртожиток в академії, щоб поговорити з Клаелем... але саме в цей момент Рейна сама прийшла до королівського палацу, щоб прояснити ситуацію.
-Тож... Рейно, це ти прогнала тих злочинців?
-Так, усе правильно. Якщо точніше, це зробив прикликаний мною ангел.
-До речі... з цього приводу я також збирався поговорити з містером Бірн...
-У цьому немає потреби.
Рейна різко перервала Еріка.
-Клаель сьогодні спокійно відпочиває вдома, тому, будь ласка, не чіпайте його. Це його рідкісний вихідний. Йому теж потрібно набратися сил.
"............"
Звідки Рейна знає, як почувається Клаель? Це питання промайнуло в голові Еріка... але сьогодні в академії був вихідний. У такому разі Клаель, швидше за все, теж просто відпочивав у викладацькому гуртожитку. Можливо, вони говорили під час обіду чи щось таке — нічого, про що варто було б хвилюватися.
(Так... це не те, про що варто переживати. Нехай так і буде...)
Ерік сказав собі це і зупинив свої роздуми, поки вони не зайшли в зовсім непотрібні нетрі.
-Добре... нехай буде так.
Притиснувши пальці до скронь, ніби стримуючи головний біль, Ерік вичавив із себе ці слова.
-Я вдячний за твою допомогу... Я не можу розповісти всього відкрито, але люди, яких ти схопила, проникли до королівського палацу з лихими намірами. Ми якраз розшукували залишки банди, тож ти нам дуже допомогла.
-Розумію. Рада, що це позбавило вас зайвого клопоту.
Кажучи це, Рейна виглядала дещо незадоволеною.
-Але... якби Ваша Високість Наслідний Принц розібрався з цим швидше, я б могла насолодитися чудовою вечерею з Клаелем. Він би не отримав удар, і ми б змогли з'їсти десерт, знаєте?
-Це... прийми мої вибачення...
-Ну, це ж не зовсім ваша провина, тому я не буду вас звинувачувати. Не буду.
"............"
Йому здавалося, що його таки звинувачують. Ні, це було не просто відчуття — його абсолютно точно звинувачували. Ерік знову схилив голову і пробурмотів:
-Вибач...
Як члену королівської родини, йому не дозволялося так легко кланятися... але це була неофіційна обстановка. У залі перебували лише Ерік, Рейна та покоївка біля стіни.
Рейна підвелася й попрямувала до дверей. Це означало кінець розмови.
-Зачекай, Рейно!
-Що таке?
-Якщо ти вільна... як щодо того, щоб пообідати разом після цього...
"............"
Наче й не чуючи цих слів, Рейна відчинила двері й вийшла з прийомної зали.
-Ах...
Ерік простягнув руку із сумним виразом обличчя... але вхопив лише порожнечу і безпорадно опустив її донизу.
.
.
.
(П.П Ще що захотів, може їй ще до тебе в ліжко залізти. Це гівно не може зрозуміти, що Рейні на нього наплювати.)