Розділ 225
-Угх... ґрґх...
-Ах, Клаелю! Ти прокинувся!?
-Р-Рейно...?
Коли Клаель розплющив очі, він уже не був у тому елітному ресторані. Тепер він перебував у нічному парку. Його поклали на лавку, а його голова була на колінах Рейни.
-Слава Богині... Я здогадувалася, що з тобою все буде гаразд, оскільки використала Магію зцілення, але все одно хвилювалася, знаєш?
-Е-ем... Рейно. А що сталося з тими чоловіками...?
-Усе добре. Я з ними розібралася.
Судячи з усього, вона дійсно з ними розібралася. Звичайна дівчина нічого б не вдіяла, але для Рейни три терористи, мабуть, були нічим.
(Вона, мабуть, і сама б упоралася, навіть якби я не спробував її захистити...)
Він інстинктивно кинувся, щоб закрити її собою, але навіть якби Клаель цього не зробив, терористи навряд чи змогли б бодай торкнутися Рейни. Вона захистилася б «Святими Духами» або Святими Мистецтвами ще до того, як вони підійшли б близько.
(Власне, я, мабуть, просто плутався під ногами і затримав її... Зробив зовсім зайве.)
-...Вибач, Рейно. Схоже, я тільки завадив клопіт тобі.
-Чому ти вибачаєшся? Ти ж захистив мене, Клаелю.
-Навіть якщо й так, усе одно...
-Завдяки тобі я, як бачиш, абсолютно неушкоджена... Дуже дякую тобі.
"............"
Схоже, Рейна просто дозволяла Клаелю приписати цю заслугу собі. Сильна, добра, турботлива — вона справді була винятковою «Святою».
-Ннґх...!
-Тобі справді ще не варто намагатися підводитися.
-Так, але...
-Просто полежи так трохи... Усе гаразд, навколо нікого немає.
Клаель спробував сісти, але Рейна притиснула його назад, і він знову опинився у неї на колінах. Він відчував, що вони не можуть залишатися так вічно... але рука Рейни була незвично міцною, і він дійсно не міг підвестися.
-Угх... ну так, мабуть, ти права.
Клаель на мить задумався... але оскільки підвестися він не міг, нічого не вдієш. Він вирішив просто полежати так якийсь час.
(Ну, навколо нікого немає... Нічого поганого не станеться, тож, гадаю, все гаразд.)
Він ні за що не дозволив би собі подібного в академії, де це могли побачити студенти, але в нічному парку це, мабуть, було цілком нормально. Нікого це не турбуватиме. Нікого... напевно.
(Взагалі-то... можливо, це ще більша проблема саме тому, що це нічний парк... Я не знаю. Може, у мене просто мізки набік з'їхали...)
Хоча його рани затягнулися, він щойно отримав удар кийком прямо в обличчя. Не дивно, якщо у нього паморочилося в голові, а думки плуталися.
-...Так, мабуть, мені все ж варто ще трохи поспати.
-Так, я теж думаю, що так буде найкраще.
-...Добре.
"............"
У нічному парку пронісся холодний вітер... проте, як не дивно, холоду він не відчув. Навпаки, його тіло незвично обдавало жаром.
(Якщо подумати... я знову пропустив десерт...)
Йому не вдалося з'їсти його, коли він ходив з Ерікою, а тепер він знову залишився ні з чим. Нічого не вдієш, але, схоже, з десертами йому катастрофічно не щастило.
(Тепер повертатися до того ресторану буде якось ніяково... ну й грець із ним.)
Чесно кажучи, йому вже ставало байдуже. Мабуть, те місце просто було проклятим для Клаеля.
-Думаю, з цим рестораном я на якийсь час зав'язав... Їжа була смачною, але все це занадто виснажує...
-Я також. Мені було весело з тобою, Клаелю... але все ж це нагадало мені про деякі неприємні речі, тож повертатися туди я не хочу.
-Правда ж?
-Отож-бо.
-Ха-ха-ха...
-Аха-ха-ха.
Клаель і Рейна разом засміялися в нічному парку.
-З цим рестораном покінчено, але... я б хотіла знову кудись сходити разом.
-Так... чогось солодкого не завадило б.
-Тоді як щодо кондитерської з безлімітними тістечками? Мені подруга розповідала про одну таку.
-О, звучить чудово. Ходімо.
-Це обіцянка.
Рейна чарівно посміхнулася посмішкою, що не відповідала її віку, і виставила мізинець.
-Так, обіцяю.
Клаель теж протягнув свій палець, і вони скріпили обіцянку, зачепившись мізинцями.
.
.
.
(П.П Якийсь дуже милий розділ, прям дуже милий, уті-путі хд)