Розділ 223
Тим часом. На вулиці біля ресторану, де перебували Клаель та Рейна.
-Принцу Еріку! Це той самий ресторан!
-Угх... Вони випередили нас. Яка ганьба на все життя...!
На головній вулиці королівської столиці. Перед одним із висококласних ресторанів стояв Ерік Сейнкл, наслідний принц, разом із лицарями. Вони були в самому розпалі розслідування, намагаючись притиснути певну злочинну організацію.
Кілька днів тому ця організація намагалася проникнути до королівського палацу та вчинити жахливі злочини. Вони планували замах на брата короля та крадіжку національного скарбу — магічного предмета... але завдяки анонімному листу, злочину вдалося вчасно запобігти.
Особа людини, яка надала цю інформацію, залишалася невідомою. Вони вели розслідування, але оскільки були більш термінові справи, його поки що відклали. Одним із таких пріоритетів було повне знищення залишків цієї злочинної організації. Під час допиту стало зрозуміло, що вони все ще мають спільників. Знадобився час, щоб вистежити їхнє лігво в королівській столиці.
І справа була зовсім не в браку здібностей Еріка, якому довірили командування. Наразі в королівській столиці проходив турнір із бойових мистецтв, і значну частину особового складу перенаправили для забезпечення його безпеки. Через те, що захист поважних гостей, запрошених з інших країн, поставили в пріоритет, розслідування справи злочинної організації затягнулося.
І ось... саме через це і стався інцидент. До того часу, як вони знайшли схованку організації та пішли на штурм, вона вже була порожньою. Злочинці захопили елітний ресторан і тепер вимагали звільнення своїх товаришів.
-Що будемо робити, принце Еріку? Це ще не підтверджено, але... серед заручників, швидше за все, є аристократи.
"............"
Ресторан уже був оточений. Переживати, що хтось утече, не доводилося. Однак... всередині були і злочинці, і заручники.
-......Ми не ведемо переговорів зі злочинцями. Про звільнення зрадників не може бути й мови.
-Тоді... ми маємо кинути заручників напризволяще?
"............"
Ерік скривився. Якби він поставив на перше місце королівську гордість, йому слід було б пожертвувати заручниками. Неважливо, аристократи вони чи ні — поступки вимогам злочинців позбавили б його права стати наступним королем. Однак... Ерік ще не був настільки цинічним, щоб так легко викреслювати людські життя.
-Або все, або нічого, ми йдемо на штурм. Я очолю атаку — за мною.
-Що...!? Ваша Високосте, ви особисто...!?
-Навіть заручники зараз ризикують своїми життями. Якщо я не зроблю того самого, хіба це буде справедливо?
Як він міг ризикувати лише життями свого народу, поки сам комфортно чекатиме на результат у безпеці? Ерік узяв ініціативу в свої руки й приготувався штурмувати ресторан.
-Вперед, усі за мною... Знешкодити злочинців і врятувати заручників... Га?
Ерік уже збирався увірватися до ресторану разом із підвладними йому лицарями — але раптово завмер на місці. Вікна та вхід до ресторану раптово спалахнули, і таємниче світло огорнуло всю головну вулицю. Спалах швидко згас. Навколо знову запанувала тиша, наче нічого й не було.
-Щ-що це щойно було...?
-П-принце Еріку... Що нам робити...?
-М-ми заходимо...!
Їхній бойовий запал було збито... Можливо, злочинці щось утворили. Попри паніку, Ерік кинувся всередину ресторану. Лицарі рушили слідом за ним.
-Га...?
И тоді... вони побачили картину, що постала всередині. Перекинуті столи. Подерті штори. Розкиданий посуд та залишки їжі. Посеред усього цього хаосу на підлозі розгублено сиділи заручники, тоді як чоловіки, схожі на злочинців, лежали непритомні з опухлими від побоїв обличчями.
-Хто, в біса, зробив це з ними...?
Пробурмотів Ерік, але раптом його погляд упав на щось біле на підлозі. Він несвідомо підняв це — перед ним була біла пір'їнка, схожа на лебедину.
-Ваша Високосте...?
-Поки що... зв'яжіть тих хлопців он там. Захистіть гостей і розпитайте їх про те, що тут сталося.
-Зрозуміло.
Поки лицарі швидко виконували свої обов'язки, Еріка знову наздогнало знайоме почуття досади.