Розділ 221
-Фух... Це було смачно.
-Так, кожна страва була справді чудовою.
Вони насолодилися всіма стравами, і залишався лише десерт. Звісно, у дзеркалі вбиральні не було жодних дивних відображень, і ніхто раптово не розлютився й не почав кидатися речами — усе, схоже, підходило до кінця як звичайна трапеза.
(Фух... Схоже, сьогодні я нарешті зможу нормально з'їсти десерт...)
Минулого разу їх виставили з ресторану через те, що Еріка оскаженіла. Через це, вечеря закінчилася так безглуздо.
-Сьогоднішній десерт — сорбет з осінніх фруктів.
Невдовзі перед Клаелем та Рейною поставили тарілки з десертом. На тарілці красувався ніжно-рожевий сорбет разом із вишнями.
-Ого, який він яскравий і красивий.
-Так, використовувати лід для приготування десерту — це справжня розкіш.
У цьому світі без морозильних камер чи льодогенераторів для виготовлення льоду довелося б використовувати магію або магічні предмети. Тому лід був розкішшю. Використовувати його для солодощів — це справді рівень виключно першокласного ресторану.
-Ну що, скуштуємо?
-Так!
Клаель і Рейна взяли ложки й зачерпнули сорбет. Він був м'яким, але водночас мав приємну хрустку текстуру. Кисло-солодкий аромат фруктів лоскотав ніздрі. Щойно вони піднесли ложки до рота, щоб насолодитися сорбетом...
-Усім залишатися на місцях!
-Га...?
-Е...?
-Цей ресторан тепер під нашим контролем! Усім швидко на підлогу, руки за голову!
Без жодного попередження глибокий чоловічий голос пролунав на весь ресторан. Здригнувшись від несподіванки, Клаель упустив ложку.
-Ми — «Примарний цирк»! Щоб звільнити нашого товариша, ми беремо вас усіх у заручники!
-Примарний... що?
Біля входу в ресторан стояло троє чоловіків. Вони були озброєні шаблями та кийками, а на їхніх обличчях красувалися клоунські маски.
-Клаелю, що відбувається?
-Ем... Думаю, вони, е-е... теро—
-Ану ворушіться!
Один із чоловіків активував магію. Блискавка прошила порожній стіл і вибухнула невеликим спалахом.
-К'я-я-я-я-я-я-я-я-я-ах!
-Щ-що це за хлопці?!
-Г-грабіжники! Хто-небудь, допоможіть!
-Рухайтеся! Я сказав, швидко на підлогу!
Залою ресторану покотилися крики відвідувачів. Налякані гості підкорилися наказам і лягли на підлогу.
-Чому саме зараз...
Зіткнувшись із цією несподіваною ситуацією, Клаель виглядав так, наче намагався втамувати головний біль. З усіх можливих моментів їм обов'язково треба було з'явитися саме тоді, коли він збирався скуштувати десерт?
-Рейно, сховайся під стіл. У таких умовах ми не зможемо продовжувати вечерю.
-............Добре, зрозуміла.
Рейна зробила так, як їй сказали, і залізла під стіл. Надувши губки та люто витріщившись, вона мала нетипово сердитий як для себе вираз обличчя.
-...Це ж було довгоочікуване побачення з Клаелем. Чому вони все псують?
Позаду Рейни, яка щось бурмотіла собі під ніс, піднялася аура гніву, а сама вона міцно стиснула свої маленькі кулачки.
-Ми вимагаємо негайного звільнення нашого товариша з королівського палацу! Якщо король мирно виконає умови, вас усіх відпустять цілими й неушкодженими! Але... якщо він відмовить, ми почнемо вбивати вас по одному!
-Н-не може бути...!
-Ні-і-і! Допоможіть!
(Це погано... Їх троє. Лізти в бійку може бути небезпечно.)
Клаель, хоч і був здібним як для священника, розумів, що вороги, швидше за все, експерти в бою. До того ж їх було більше, тож битися з ними в лоб було б нерозумно.
(Довіримо цю справу лицарям або військовій поліції, а самі поки будемо тихо виконувати їхні вимоги...)
-Щоб показати серйозність наших намірів... ми негайно принесемо когось у жертву!
-Угх... Справи зовсім кепські.
На цьому етапі він вже не міг просто сидіти склавши руки й нічого не робити. Він просто не витримав би, якби хтось став жертвою прямо у нього на очах. Клаель панікував, відчайдушно намагаючись придумати якийсь вихід...
-Гей, а тут у нас молода дівчина!
-Що...!
Один із терористів помітить Рейну, яка ховалася під столом, і важкими кроками рушив до неї.
.
.
.
(П.П Ой терористам пиздець...)