Розділ 220
Вони замовили те саме меню, що й минулого разу... але насправді страви, які принесли, відрізнялися від тих, які Клаель їв з Ерікою.
Оскільки воно називалося «Курс шефа», здавалося, що страви змінюються за примхою.
Перша закуска, яку подали, була салатом із помідорів і сиру моцарела.
-Ах, це смачно. Помідор і сир дуже добре поєднуються.
-...Так, це дуже смачно.
Вони вдвох смакували подану їжу... але Рейна, здавалося, була трохи незадоволена.
Навіть коли вона підносила їжу до рота, її брови були злегка насуплені.
-Щось не так? Тобі щось не подобається?
-Ні... просто це трохи не так, як я уявляла... Я ж хотіла перезаписати спогад, розумієш. Шкода.
“............?”
Рейна виглядала незадоволеною... але одразу ж змінила це на сяючу усмішку «Святої».
До речі... під час їжі вона зняла вуаль.
Оскільки її сліпуча усмішка була повністю видима всім, вона привертала надмірну увагу інших клієнтів і персоналу.
-Хто вона... та жінка?
-Я її ніколи раніше не бачив... але вона красива.
-Гей! Перестань дивитися в інший бік від мене!
-Вона як Богиня... я хочу її намалювати...
Серед клієнтів деякі чоловіки дивилися на Рейну, ігноруючи своїх дівчат, одна жінка застигла, ніби її душа покинула тіло, а старий з бородою дістав альбом і шалено почав малювати.
Знову... Клаель був вражений усвідомленням, що краса Рейни — це гріх.
-...Рейно, якщо можливо, ти можеш трохи зменшити макіяж?
-Га? Чому це?
-Без особливої причини. Просто... будь ласка, я серйозно.
Він не міг дозволити, щоб Рейна стала фатальною жінкою, яка зруйнує країну.
Коли Клаель підкреслив своє прохання, Рейна серйозно кивнула.
-Я зрозуміла. Я не фарбуватимуся, хіба що йтиму кудись із тобою, Клаелю.
-...Так, так буде чудово.
-А це означає... що ти знову кудись підеш зі мною, правда?
-Мабуть... воно так і є?
Йому здалося, що сенс трохи змістився, але поки що він вирішив погодитися.
Так він успішно закріпив свою думку.
Він хотів вірити, що кризу падіння країни через Рейну вдалося запобігти.
-І все ж... ти дійсно підтягнула свої манери за столом за той короткий час, що ми не бачилися.
Клаель згадав про це, як тільки подумав.
Рейна їла без жодного звуку, вправно користуючись ножем і виделкою.
Такі витончені манери неможливо опанувати за одну ніч.
-Це нагадує про минуле. Коли ми тільки зустрілися, ти їла пироги просто руками...
-Ой, перестань згадувати минуле! Це ж ти навчив мене манер за столом, Клаель! Звісно, я стала краще в цьому розбиратися!
-Ха-ха-ха, це правда... Справді ностальгія.
Він і уявити не міг, що колись піде в ресторан у столиці разом із дорослою Рейною.
Він вважав, що його місія завершилася на тому, що він виростив її та відправив до столиці... і аж ніяк не сподівався знову перетнутися з нею як зі «Святою» чи в ролі її вчителя.
(Я думав, що проживу своє життя як звичайний сільський священник... але якщо озирнутися назад, я пройшов чималий шлях.)
Без сумніву, найбільшим поворотним моментом у житті Клаеля була Рейна.
Якби він ніколи не зустрів Рейну, його друге життя могло б закінчитися посередністю.
-Клаель, ця м'ясна страва теж дуже смачна.
-Ах, смажене курча. Трав'яний аромат просто чудовий.
(Ніколи не знаєш, що принесе життя... Як і в минулому житті, я можу раптово знову померти від перевтоми — тому мені справді варто цінувати цю мить.)
Поки Клаель знову усвідомлював щастя перед собою, він продовжував смакувати їжу разом із Рейною.
.
.
.
(П.П Ну що до життя без Рейни, то знаючи Еріку, вона б напевно прийшла в якийсь момент, і одружилась би на ньому.)