Розділ 218
Виявилося, що власник дорогого магазину одягу — старший брат, власника крамниці Оріторіо, який полюбляє перевдягатися в жіночий одяг.
-А, то ви знаєте мого молодшого брата.
-Молодшого брата... То ви старший брат Ораторіо?
-Так. До речі... ви ж живете в Егбелі, так? Ораторіо, який там керує крамницею одягу, — мій молодший брат.
Сказав кремезний чоловік у смокінгу з веселою усмішкою.
-Дякую, що доглядаєте за моїм братом. Він трохи ексцентричний, тож, мабуть, завдав вам клопоту.
-Ні... зовсім ні...
-Ораторіо — справді хороша людина, ви ж знаєте?
Після Клаеля і Рейна теж заговорила:
-Розумію... Головне, що з ним усе гаразд. Ми давно не бачилися, але я радий це чути.
Власник магазину з полегшенням видихнув.
Хоча в їхніх стосунках, схоже, була складна історія, вони не виглядали поганими.
-Тоді... що вас сюди привело сьогодні?
-Нам потрібен одяг для нас обох. Смокінг для мене і сукня для неї.
-Зрозуміло. Тоді я підберу для вас одяг, який ідеально підійде.
Коли власник плеснув у долоні, підійшли чоловіки й жінки із персоналу.
-Це наші найновіші сукні.
-Цей колір також популярний цього року.
-Якщо вам потрібен традиційний дизайн, ось цей варіант.
-Ми також підберемо щось, що пасуватиме до сукні.
Персонал один за одним почав приносити різні речі.
Як і очікувалося від дорогого магазину — весь одяг був елегантний і розкішний.
Хоча він виглядав дорогим, але не був надмірно кричущим — мабуть, завдяки витонченому смаку дизайнера.
-Ого... всі ці речі такі гарні, навіть не знаю, що вибрати...
-Пані, у нас є примірочна ось тут. Хочете приміряти?
-Можна?
-Оскільки ми вже тут, вам варто спробувати.
Вони вже отримали повідомлення від посланця з ресторану, що бронювання на вечерю підтверджено.
До вечері ще залишалося достатньо часу, тож вони могли спокійно обрати одяг.
-Ем... тоді я піду приміряю.
-Сюди, будь ласка.
Рейна з помітно легкою ходою попрямувала до примірочної.
Було приємно бачити її такою — вона нагадувала звичайну дівчину свого віку.
Невдовзі Рейна з’явилася в сукні оранжевого кольору.
-Як я виглядаю?
-Дуже гарно... тобі справді пасує.
-П-правда...? Хе-хе...
Коли Клаель без вагань похвалив її, Рейна сором’язливо усміхнулася.
Після цього вона приміряла ще кілька суконь, змінюючи кольори й фасони.
Усі вони їй личили, тож було важко вибрати — але врешті вона зупинилася на сукні «русалці» трохи блакитно-білого відтінку.
-Усі сукні тобі пасували, але, здається, білий тобі найбільше личить, Рейно.
-Ти так думаєш? Якщо ти так кажеш, Клаелю, я тобі вірю.
-Може, купимо ще кілька з тих, що тобі сподобалися?
Хоч це були пожертви храму чи зарплата викладача... усе це було зароблено завдяки Рейні.
Якщо це для неї, він не заперечував витрачати гроші.
-Ем... ти впевнений?
-Тепер уже не стримуйся. Пане власнику, підберіть також взуття й аксесуари до цієї сукні.
-Так, із задоволенням.
Коли їй дали срібне намисто та сережки з зеленими коштовними каменями, краса Рейни стала ще виразнішою.
Наче фінальний штрих, жіночий персонал навіть безкоштовно зробив їй макіяж, від чого навіть у Клаеля на мить завмерло серце.
-Перепрошую за очікування. Як я виглядаю?
-Як би це сказати... ти настільки красива, що навіть трохи страшно...
Побачивши фінальний результат, Клаель напружено завмер.
Чи справді їй можна так виходити в люди?
За певних обставин вона могла б буквально «підкорити королівство»...
-Е-е...
-П-прошу, візьміть цей капелюшок. Це за наш рахунок...!
Персонал, який надто захопився образом Рейни, схоже, зрозумів, що зайшов надто далеко.
Вони принесли білий капелюшок із вуаллю й одягли його на Рейну.
Її обличчя сховалося за тонкою тканиною... і її «небезпечну» красу вдалося ніби запечатати.
-Слава богу... тепер усе нормально.
-Тепер твоя черга, Клаелю!
Сказала Рейна з ентузіазмом.
Вона виглядала навіть бадьорішою, ніж раніше.
-Ні, мені щось просте підійде...
-Я сама тобі виберу! Давай, час приміряти!
Клаелю було байдуже, що носити... але завдяки Рейні він усе ж приміряв кілька смокінгів.
Коли його нарешті «відпустили», сонце вже повністю зайшло, і час їхнього бронювання в ресторані вже майже настав.
.
.
.
(П.П От теж не люблю щось шукати що надіти, вдягаю все підряд, головне щоб було зручно, а на все інше якось пофіг.)