Розділ 216
-Я почув від одного друга... Кажуть, що до дитячого набору в тому ресторані додають модель дракона. Я подумала, що візьму її й подарую Тому, коли він прокинеться.
-Он як... Марі, ти така добра дівчинка...
-Марі... у-у...
Почувши слова доньки, подружжя не змогло стримати сліз.
Зазвичай саме вони мали б утішати доньку, але зараз усе було навпаки.
-Тату, мамо, не плачте так сильно. Інакше очі стануть, як у кроликів, знаєте?
-У-у... Пробач. Я такий нікчемний батько...
-І мене теж вибач. Через мене цей важливий день став таким похмурим...
Хоч настрій у подружжя зіпсувався ще до виходу, вони все ж рушили до карети, щоб вирушити до ресторану.
-Пане! Пані! Сталося лихо!
Та саме в цей момент сходами поспіхом збіг дворецький, якому доручили доглядати за їхнім сином.
-Ц-це жахливо... Молодий пан... Молодий пан...!
-Що сталося з Томом!?
-Ц-це...
На запитання господаря дворецький розгублено відповів:
-Там був ведмідь.
-В... ведмідь...?
-Так. Він залетів через вікно... Тобто це був не справжній ведмідь, а плюшевий...
-Плюшевий...?
-Ну... плюшевою була лише голова. Тіло було людським... навіть дуже мускулистим, у білому вбранні, з крилами на спині... А коли він торкнувся молодого пана, його огорнуло біле світло...
-Зачекай! Про що ти взагалі говориш!?
Почувши цю нісенітницю, подружжя остаточно розгубилося.
-У будь-якому разі, будь ласка, швидше до кімнати молодого пана!
-Г-гаразд!
-Швидше!
Подружжя кинулася сходами до кімнати сина.
Їхня донька поспішила слідом, притримуючи поділ незвичної для неї сукні.
Коли вони вбігли до кімнати...
Ведмедя, про якого говорив дворецький, там уже не було.
-А... тату, мамо...
-Томе!
Натомість вони побачили...
Свого сина, який сидів на ліжку.
Ще недавно він був виснажений хворобою, худий і смертельно блідий.
Та зараз він не лише прокинувся — навіть колір його обличчя повністю повернувся до норми.
-Доброго ранку. Що сталося...? Чому ви всі так метушитеся?
-Томе! Ах... яке щастя...!
-Томе! Томе!
Ридаючи, батьки міцно обійняли сина, який лише здивовано кліпав очима.
-Як добре, що ти прокинувся... Ми так хвилювалися!
-Більше ніколи так не спи, Томе...!
-Ем... Але ж лікар казав, що якщо багато спати, то виростеш великим...
Схоже, хлопчик зовсім не розумів, що з ним сталося.
-Молодий пан...
-Слава небесам... Справді слава небесам...!
Дворецькі, покоївки та інші слуги, які збіглися на шум, теж плакали від радості.
-Ах, Томе. Я така рада, що ти прокинувся.
Серед усіх лише донька сім'ї усміхалася безтурботною посмішкою.
-Я була впевнена, що все буде добре, бо щодня молилася ангелам. Пане дворецький, чи не могли б ви покликати лікаря?
-Т-так! Я негайно покличу королівського лікаря!
Один із дворецьких миттю вибіг із кімнати.
-А ви, будь ласка, скасуйте бронювання ресторану. Розраховую на вас.
-Ем... Пані, ви справді не проти? Адже сьогодні ваш день народження...
-Звісно, не проти.
Почувши невпевнене запитання покоївки, дівчинка гордо випнула груди, ніби відповідь була очевидною.
-Ми ще сходимо до ресторану всі разом, коли Том одужає. Тоді й відсвяткуємо і мій день народження, і його одужання.
-Так... Це справді чудова ідея...
-Розраховую на вас.
Легенько поплескавши покоївку, яка не могла стримати сліз, по спині, дівчинка підійшла до батьків і брата, приєднавшись до їхніх обіймів.
.
.
.
(П.П А Марі то, доросліша за своїх батьків, хех...)