Розділ 214
Після обіду Клаель повернувся до учительської й знову взявся за паперову роботу.
Документів залишалося ще чимало, але... можливо, його підбадьорило бенто, яке приготувала Рейна. Він закінчив усе значно раніше, ніж очікував.
Поки Клаель працював, Рейна чекала на нього у святилищі.
Схоже, щоб не сидіти без діла, вона взялася за прибирання. Тепер усе святилище сяяло бездоганною чистотою.
-Ого... Неймовірно...
-А, Клаелю. Ти вже закінчив працювати?
Коли Клаель зайшов до святилища, Рейна, тримаючи в руці ганчірку, обернулася до нього з усмішкою, яскравою, мов сонце.
-Так. Вибач, що змусив чекати. Але... ти справді постаралася.
Озирнувшись навколо, Клаель захоплено зітхнув.
Підлога, стеля, вітражі, усі меблі — лавки, орган та решта — усе виблискувало.
І справа була не лише в тому, що вона все ретельно вимила й відполірувала. Усе це ще й було очищене благословенням «Святої».
-Тут тепер ніби справжня «Свята земля»... Хоча, мабуть, уже запізно таке казати.
Сили Рейни вже давно були відомі всій Академії.
Тепер подібне диво вже нікого не здивувало б.
-Отже, щодо наших сьогоднішніх планів...
-Ми підемо разом купувати одяг, а потім — до ресторану, так? Я вже з нетерпінням чекаю!
-Щодо цього... Я трохи подумав і зрозумів, що з рестораном можуть виникнути труднощі.
-Е?..
Щойно радісне обличчя Рейни миттєво змінилося розгубленим.
Відчуваючи докори сумління через те, що засмутив її, Клаель пояснив свої думки.
-Це дорогий ресторан, куди часто ходять дворяни. Гадаю, без попереднього бронювання нас туди просто не пустять.
Зрештою, Клаель був членом родини маркізів Бірн і «Святим», який уже здобув певне становище у Великому Храмі.
Швидше за все, зробити бронювання для нього не стало б проблемою... але навіть так довелося б чекати своєї черги.
-Ми не дізнаємося, доки не перевіримо, але... якщо забронювати не вийде, доведеться відмовитися. Можливо, наступного разу.
-Не може бути...
Рейна виглядала так, ніби для неї настав кінець світу.
Вона, мабуть, дуже чекала на похід до дорогого ресторану... і Клаель чудово розумів її почуття.
Особливо коли справа стосується їжі, змиритися буває дуже непросто.
-То... ми не підемо до ресторану?..
-Н-ну... Я думаю, що принаймні варто спробувати й дізнатися.
-Тоді давайте спробуємо! Я впевнена, що все вийде!
Рейна стиснула кулачки й подалася вперед.
-Напевно, точно, неодмінно нам вдасться забронювати столик... Тож давайте підемо туди разом!
-Е-е... гаразд. Тільки не покладай надто великих сподівань, добре?
Про всяк випадок він вирішив одразу її попередити.
Він справді збирався перевірити, чи можна зробити бронювання... але дуже не хотів, щоб Рейна потім засмутилася.
-А, зі мною до Академії прийшли люди зі Святилища як охорона. Я попрошу їх усе дізнатися!
-Зрозумів. Я підійду, щойно замкну святилище. Зустрінемося біля воріт Академії.
-Домовилися!
Рейна стрімко вибігла зі святилища.
Після того як Клаель ретельно зачинив вікна й головний вхід, він теж вирушив слідом.
Він попросив людей зі Святилища дізнатися щодо бронювання в дорогому ресторані... і, як не дивно, виявилося, що вільний столик усе ж знайшовся.
Схоже, хтось щойно скасував своє бронювання.
Бронювання зробив один дворянин, але його прикути до ліжка син несподівано прокинувся, через що той уже не міг піти вечеряти.
Це була напрочуд щаслива нагода.
І Клаель знову вкотре захопився неймовірною удачею Рейни — такою, що скидалася на справжнє благословення Богині.
.
.
.
(П.П Рейна як завжди, зробить все щоб побути з Клаелем чим по довше і тд хд..)