Розділ 213
Клаель і Рейна обідали у внутрішньому дворі.
Саме коли вони закінчили їсти, Клаель раптом заговорив, ніби щось згадав.
-До речі... нещодавно одна давня подруга запросила мене повечеряти в ресторані.
-...У ресторані?
-Так, у ресторані...
Дивно.
Щойно він згадав про це, йому здалося, ніби навколо стало трохи холодніше.
Утім, переривати розповідь тепер було б дивно, тож Клаель вирішив продовжити.
-Там був дрескод, тож я зазвичай у такі місця не ходжу, але... ресторан виявився дуже вишуканим, а страви були справді смачні.
-Невже? Смачніші за мою їжу?
-Ха-ха... Це важко порівнювати. У тебе домашня кухня, Рейно. Такі страви можна їсти хоч щодня — вони ніколи не набридають. А ресторанна кухня — це зовсім інше.
Для особливих випадків вона чудова, але ходити туди постійно не захочеш.
Справа була не в тому, що смачніше. Просто порівнювати її домашню кухню з ресторанною було неправильно.
-Було дуже смачно, але... чесно кажучи, я навіть не знав, що саме їв. Такі делікатеси не призначені для щоденної їжі. Те, що страва розкішна, ще не означає, що вона завжди краща.
-...Розумію.
Чомусь вираз обличчя Рейни потьмянів.
Він думав, що ця тема її зацікавить, адже вона любила готувати.
-Може, наступного разу сходимо туди разом?
-!
-Звісно, якщо тобі це нецікаво...
-Піду!
-Ой...!
Рейна раптом різко скоротила відстань між ними.
Ще мить тому вона виглядала засмученою, а тепер її обличчя сяяло від радості.
-Ти справді... Я така щаслива, що ти дотримався своєї обіцянки.
-Обіцянки... Я хіба щось обіцяв?
-Так! Обіцяв! Сьогодні... ні, сьогодні, мабуть, уже не встигнемо, тож підемо у тві вихідний, Клаелю!!
-Т-так... обіцянка?
Невже він справді обіцяв піти з нею до дорогого ресторану?
Клаель схилив голову набік, але Рейна виглядала такою щасливою, що псувати їй настрій зовсім не хотілося.
(...Ну, нічого страшного. Можливо, я й справді просто забув.)
Вони знали одне одного вже дуже давно.
Цілком можливо, що він просто забув про власну обіцянку.
-Хе-хе, я вже не можу дочекатися. Комплексний обід... десерт... Треба буде замовити один із фірмових курсів від шефа.
-А... так?
-Ой, точно!
Поки Клаель розгублено кліпав очима, Рейна плеснула в долоні.
-Раз там дрескод, нам потрібен відповідний одяг, так? Клаель, будь ласка, сходи зі мною за покупками!
-А... одяг, так. Нам справді доведеться щось підібрати.
Клаель кивнув у відповідь на її прохання.
І справді, щоб потрапити до такого ресторану, доведеться купити сукню й відповідний одяг.
-Ах, я вже така схвильована! Разом підемо по магазинах, потім разом повечеряємо... Це буде ідеальний вихідний!
Рейна сяяла від щастя, вже будуючи плани на майбутній вихідний.
Дивлячись на її усміхнене обличчя, Клаель раптом дещо усвідомив.
-А...
(Стривай... А хіба ми не можемо просто прийти в академічній формі, замість того щоб купувати новий одяг?)
Форма була універсальним вбранням, яке підходило майже для будь-яких офіційних заходів.
Особливо форма Королівської Академії.
Академія перебувала під безпосереднім покровительством короля, а навчалося там чимало дворян. У такій формі їх цілком мали б пустити навіть до ресторану з дрескодом.
-Ем... Рейно.
-Ах, я вже не можу дочекатися. Похід по магазинах із Клаелем. Похід по магазинах із Клаелем~
"..........."
Клаель проковтнув слова, які вже були готові зірватися з язика.
Було б просто нетактовно псувати Рейні такий гарний настрій.
-...Гаразд, хай буде.
Принаймні він міг скласти їй компанію під час вибору одягу.
Усміхаючись її щирій радості, Клаель зробив ковток чаю зі своєї фляги.
.
.
.
(П.П Рейна поплила в своїх фантазіях ахахаха)