Розділ 212
Клаель вийшов з учительської й разом із Рейною пішов коридором.
Оскільки сьогодні був вихідний, у коридорах майже не було учнів.
Лише зрідка траплялися ті, хто займався справами комітету або клубною діяльністю.
-І все ж... Рейно, це справді нормально?
-Ти про що?
Рейна з цікавістю нахилила голову й подивилася Клаелю в обличчя.
Її сріблясто-біле волосся м'яко колихнулося разом із цим рухом.
-Ну... сьогодні ж Академія зачинена, чи не так? І все одно ти прийшла аж сюди лише для того, щоб принести мені обід. Хіба це не було клопітно?
Сьогодні в Академії був вихідний.
Клаель прийшов через роботу, але, звісно, у Рейни був вільний день.
І все ж вона прийшла до Академії... лише для того, щоб принести йому обід. Вона спеціально прийшла сюди аж від Великого Храму, несучи бенто.
-Я ж не дитина... На обід я міг би просто купити щось у якомусь пристойному закладі.
-Усе гаразд. До того ж... мені теж хотілося побачитися з тобою, Клаелю.
Рейна відповіла з усмішкою, яскравою, мов квітка, що саме розквітла.
-Я й сьогодні приготувала обід. В Академії майже нікого немає... тож, раз така нагода, може, поїмо у внутрішньому дворі?
-...Так, звісно. Я не проти.
Зазвичай Клаель і Рейна теж обідали разом, але робили це в підсобній кімнаті при кабінеті теології, щоб не привертати уваги.
Хоч вони й були родиною... але водночас залишалися викладачем і ученицею.
Академією вже почали ширитися чутки, ніби між ними є щось неналежне, тож зайвий раз підживлювати ці підозри вони не могли.
(Ну, те, що я є опікуном Рейни, відомо майже всім. Якщо просто не звертати уваги на плітки, то, мабуть, це не така вже й проблема.)
-Хе-хе... Фіалки у дворі так гарно розквітли. Може, поїмо, милуючись ними разом?
Усміхнувшись безпорадній життєрадісності Рейни, Клаель попрямував до внутрішнього двору.
Як вона й сказала, клумби там були густо вкриті яскраво квітучими фіалками.
Окрім фіалок, там також цвіли цикламени та нарциси.
(Як завжди, жодної послідовності ні за регіонами, ні за країнами...)
-А, он та лавка вільна.
-Так. Тоді поїмо там?
Клаель і Рейна сіли поруч на лавці й почали обідати.
Оскільки сьогодні був вихідний, внутрішній двір, який зазвичай у цей час був переповнений учнями, майже спорожнів.
Можливо, більшість вирушила на турнір бойових мистецтв або просто насолоджувалася вихідним.
Завдяки цьому вони могли спокійно пообідати, не переймаючись сторонніми поглядами.
-Ого... Сьогоднішній обід особливо розкішний.
Відкривши бенто, Клаель здивовано кліпнув очима.
У великій коробці були акуратно складені плов, ростбіф, темпура, запечена курка... дивне поєднання японських і західних страв, кожна з яких явно вимагала чимало часу й зусиль.
-Виглядає дуже смачно... Справжній бенкет.
-Сьогодні ж вихідний, тому в мене було більше часу. Тобі подобається?
-Авжеж.
-Правда ж, це не гірше, ніж у дорогому ресторані?
-...Га?
Йому здалося, що вона поставила якесь дивне запитання... але Рейна лише мило усміхалася.
Мабуть, той колючий підтекст у її словах йому просто привидівся.
-Звісно. Це нічим не поступається стравам із дорогого ресторану.
-Я рада! Я ще й десерт приготувала, тож їж досхочу, добре?
-Це чудова новина.
-Не хвилюйся... Я ніколи не заберу у тебе десерт, Клаелю.
".........."
Йому знову здалося, ніби щось кольнуло його просто в серце... але Клаель вирішив, що це лише його уява, й похитав головою.
Обід, приготований Рейною, був таким самим смачним, як і виглядав, але чомусь він ніяк не міг позбутися незручності через її надто пильний погляд.
.
.
.
(П.П Оце Рейна підйобує Еріку, і те що сталось між нею і Клаелем в ресторані аххахах)