Розділ 209
-Хаа… я справді перегнула палицю…
Йдучи нічною дорогою з опущеними плечима, Еріка Джермі, A-рангова авантюристка, важко, дуже важко зітхнула.
Вона це зробила. Вона справді зайшла надто далеко.
Навіть у ресторані вона втратила самоконтроль, кинула Клаеля і в результаті була вигнана звідти.
-Клаель… напевно, злиться на мене…
Через її бурхливу поведінку вони навіть пропустили десерт.
Клаель, мабуть, теж зараз роздратований.
-Це точно мінус у мою сторону… Але це не повністю моя провина. Він просто занадто «тупий».
Клаель аж ніяк не дурний.
Але… чомусь він був надзвичайно нечутливий до чужих почуттів, особливо романтичних.
Частково це було через те, що Еріка сама погано виражала емоції, але також здавалося, ніби він звик думати, що жінки не можуть ним цікавитися.
(Невже він справді жив так, що взагалі не стикався з жінками?.. Він же з родини маркіза, та й виглядає непогано. І на побачення його запрошували, тож він же не проти одруження, правда?..)
Еріка не могла цього знати, але… у своєму минулому житті Клаель помер як неодружений корпоративний раб-отаку.
Він знав про ґяру-гейми та отоме-ігри, але не мав жодного реального досвіду романтики.
Через це він сприймав романтичні почуття як щось, що його не стосується, і після всіх невдалих побачень прийшов до висновку: «Навіть у цьому світі я непопулярний».
-Хмм… мабуть, мені справді треба тиснути сильніше. Може, просто одразу затягнути його в готель?..
Поки Еріка бурмотіла це, позаду раптом щось з гуркотом впало.
Озирнувшись, вона побачила, що сміттєвий бак, який стояв уздовж дороги, перекинувся.
-…Жартую. Не переймайся.
Еріка знизала плечима.
Вона саркастично звернулася до порожньої нічної вулиці.
-Я зрозуміла, що не зможу перемогти силовими методами. Я постараюся чесно змусити його звернути на мене увагу.
На вулиці нікого не було.
Але Еріка продовжувала говорити з упевненістю.
-Тож і ти не порушуй правила. Не ігноруй почуття Клаеля, добре? Якщо будеш тиснути занадто сильно — він тебе зненавидить.
Її слова різали повітря, мов лезо.
-Якщо б ти хотіла, ти могла б легко його забрати… Але ти не хочеш. Ти не хочеш робити Клаелю боляче. Ти не хочеш топтати його почуття… Яка ж ти добра.
Еріка зітхнула і провела рукою по волоссю.
-І сьогодні ти спеціально не втручалася в наше побачення, так? Ти могла зупинити нас будь-коли, але нічого не зробила, поки я не втратила контроль… Я тобі вдячна. Але я не збираюся програвати.
З твердою рішучістю вона кинула виклик у порожню нічну дорогу.
-Я виграю Клаеля чесно. Я зустріла його першою. Зрештою, я зроблю його своїм. Я не буду вагатися і не відступлю, тож тобі краще бути готовою.
Вона розвернулася і легенько підняла праву руку.
Вона сказала все, що хотіла. Більше не було причин залишатися тут.
-Що ж, до зустрічі… на добраніч, «Свята».
Залишивши ці односторонні слова прощання, Еріка пішла, і її підбори застукотіли по дорозі.
Тиша повернулася на порожню нічну вулицю… але зрештою з порожнечі пролунав голос.
-………….Прийнято. Я не програю.
Власника голосу ніде не було видно.
І тиша знову поглинула нічну дорогу.
Клаель не мав жодного уявлення.
Тієї ночі… дві жінки офіційно визнали одна одну суперницями, змагаючись за єдиний скарб, якого вони обидві прагнули.
А в центрі цієї битви жінок був нічого не підозрюючий молодий священник, якому судилося ще довго й абсолютно щиро не розуміти, що відбувається.
.
.
.
(П.П Ну не те що б битва, Еріка по ітогу майже все одно не буде появлятись, тому це битва за лаштунками, але все ж шкода Еріку, як би не її фіговий характер, можливо вона б вже давно одружилась з Клаелем.)