Розділ 207
-Гх...!?
Клаель був приголомшений раптовим поворотом подій.
Вони спокійно розмовляли й їли за столом, і раптом Еріка, яка сиділа навпроти, несподівано його кинула.
Не встиг він отямитися, як опинився на підлозі, затиснутий зверху, схоплений за комір, а її обличчя наблизилося до його...
-Ммґх...!
-Гх...!?
І щойно вона зібралася його поцілувати — між ними стрибнула маленька тінь.
М’який дотик торкнувся його губ. Це точно не було відчуття людських вуст.
-Ммф...
-"Кума—"
Те, що стало між Клаелем і Ерікою, було плюшевим Ведмедиком.
У результаті його обличчя занурилося в пухнастий живіт і м’якість ватного наповнювача.
-Нгх... Гей, що це таке!?
Еріка, чия голова також опинилася притиснутою до спини та «задньої частини» Ведмедика, роздратовано вигукнула.
Її обличчя було повністю червоне — очевидно, від злості.
-Ти як киплячий чайник... так швидко злишся.
Клаель зняв Ведмедика з обличчя й притиснув руку до серця, що дивно сильно калатало.
На мить йому здалося, що його поцілують... але судячи з розлюченого виразу, це було не так.
(Удар головою... без сумнівів.)
Вона кинула його, сіла зверху і збиралася вдарити головою.
Він не знав, на яку пастку наступив, але Еріка явно готувала серію атак.
Якби не плюшевий Ведмедик, йому б, можливо, розбили лоб.
-Дякую, що пом’якшив удар... До речі, ти що, пішов за нами?
-"Кума-кумa."
-Справді, бешкетник. Ти ж не можеш їсти їжу.
Це був той самий Ведмедик, якого він залишив у гуртожитку.
Мабуть, він прибіг слідом, бо дуже хотів піти з ними.
-Вибач за це. Це як член моєї родини. Але... що це щойно було? Ти раптово мене кинула і хотіла вдарити головою — що з тобою?
"............"
-Я щось сказав, що тебе роздратувало? Але все одно переходити до насильства — це трохи занадто, тобі не здається?
"............"
Поки Клаель говорив, застосовуючи лікувальну магію на собі, Еріка застигла, тремтячи від напруги.
Мабуть, через невдалу спробу удару головою тепер вона виглядала так, ніби хотіла вирішити все кулаками. Клаель обережно тримався поза її зоною удару.
-...Тепер я впевнена. Ти справді грізний ворог.
-Га? Ти про мене?
-Ні, не про тебе... ти скоріше слабак.
Сказала Еріка з гіркотою й похитала головою.
У руках Клаеля, Ведмедик ніби усміхався.
Клаель усе ще був розгублений... але в цей момент до них обережно підійшов офіціант.
-Ем... якщо ви збираєтеся влаштовувати сцену, чи могли б ви піти? Ви заважаєте іншим клієнтам...
Тон був ввічливий, але погляд — холодний.
Окинувши зал, він побачив такі ж погляди від інших столиків.
Це було не дивно — посеред вишуканого ресторану раптово почали боротися.
-Ви підете... так?
-......Так.
-......Так.
Вони відповіли одночасно й були виставлені з ресторану, навіть не дочекавшись десерту.
.
.
.
(П.П Я ж казав що це буде смішно, але взагалі Еріка сама винувати, весь час до Клаеля відносилась так сказати трішки ворожо, із-за чого він не сприймає її як ту кому він може подобатись, а коли діло дійшло до побачення, і признання своїх почуттів до нього, вона занепокоїлась і нічого не сказала, а коли пішла в атаку щоб поцілувати, навпаки гірше зробила, по перше із-за сили кидка на підлогу, Клаель одразу подумав що вона на нього злиться, по друга із-за швидкості цих подій, ну і Ведмедик теж постарався, типу захищав від поцілунку, але для Клаеля це показалось як захист від удару. Жаль Еріку, але сама ж винувата.)