Розділ 205
Ресторан, який забронювала Еріка, був відомим у королівській столиці закладом під назвою «Mercure».
(Це ж, виходить, «Меркурій»… Напевно, французька назва, так?)
Якби це була гра, можна було б просто сказати «такий світ», але чому в англомовному сетингу є ресторан із французькою назвою?
Втім, у світі, де існують маритоццо та кебаб, уже запізно дивуватися.
-Ти й справді забронювала таке гарне місце. Це якийсь ювілей чи щось таке?
-……Не зовсім. Просто захотілося.
Відповіла Еріка коротко.
Вона все ще була в поганому настрої після того, що сталося раніше.
Клаель схилив голову, думаючи, чи він щось не те зробив, але справді не міг зрозуміти.
-Ми вийшли ще до вечері, я голодний. Ходімо вже.
-……Гаразд.
Оскільки бронювання було на Еріці, було б проблемою, якби вони не зайшли.
Підштовхнута Клаелем, Еріка мляво зайшла до ресторану.
Щойно вони увійшли, до них підійшов офіціант.
-Ласкаво просимо. У вас є бронювання?
-Так, на двох, на прізвище Джермі.
-Добре. Прошу за мною.
Офіціант провів їх до столика біля вікна на другому поверсі.
Через велике скло було видно місто згори — доволі гарне місце.
-Вау… тут виглядає дорого. Як і очікувалося від авантюристки рангу А.
-Так. Сам лише вхідний збір коштує недешево.
-Гмм…
Клаель усміхнувся багатозначно.
Було очевидно, що це не місце, куди зазвичай ходять друзі.
Це було радше романтичне місце для пар або подружжя.
(Забронювати таке спеціально… Невже вона запросила хлопця, а її «кинули»?)
Якби це було так, багато що ставало б зрозумілим.
Наприклад, можливо, у Еріки був хлопець, з яким вона планувала побачення.
(А потім він не прийшов, і вона запросила мене — знайомого з королівської столиці… зі злості?)
-……Що за жалісливий погляд?
-Ні, просто… якщо тебе щось турбує, я вислухаю. Тримайся, гаразд?
Клаель підбадьорив свою подругу з усією щирістю.
Сам він теж мав серію невдалих спроб побачень.
Його не раз «кидали» на домовлених зустрічах, тож він міг щиро зрозуміти її стан.
(Нам обом уже пора одружуватися! Тримаємось!)
-Ви вже обрали замовлення?
Поки Клаель стримував сльози, до столика підійшов молодий офіціант.
-Ем… два фірмові сети від шефа. Ти не проти, Клаелю?
-Так, залишаю на тебе.
-Добре. А напої?
-Вино. На ваш вибір.
-І мені так само.
-Зрозуміло. Прошу зачекати.
Офіціант чемно вклонився й пішов.
"…………"
"…………"
Коли він зник, між ними повисла незручна тиша.
Від Еріки йшла дивна напруга, і Клаелю теж було некомфортно.
(А… вона, мабуть, теж не звикла до таких місць.)
Хоч обидва й були знатного походження, але один — священник, інша — авантюристка, їхнє життя було далеким від розкоші.
Тож нервувати в такому ресторані — нормально.
(Останній раз я був у подібному місці, коли батько приводив мене ще дитиною… Чорт, я теж починаю нервувати.)
-Гей, вибач…
-Ем, Кла—
Щойно Клаель підвівся, щоб піти в туалет, Еріка заговорила невчасно.
-Мм? Що таке?
-А… Н-нічого! Якщо ти в туалет — то йди швидше!
-……Не кажи «туалет» за столом.
Біля них були інші відвідувачі, це було поганим тоном.
Клаель чемно вибачився поглядом і пішов.
-Серйозно… вона забуває, що вона шляхетна пані. Хоча я теж не кращий.
Він закінчив свої справи й помив руки.
Він розумів, що вона не звикла до формальних місць, але тоді навіщо взагалі сюди приходити?
Еріка сьогодні поводилася дивно, і це починало бентежити Клаеля.
(Або… вона планувала прийти сюди з кимось дуже важливим?)
Думаючи про це, він підняв погляд у дзеркало.
-Що!?
І тоді він мимоволі вигукнув.
У дзеркалі за спиною стояла срібноволоса жінка.
-Хто ти!?
Він різко обернувся… але там нікого не було.
Навіть у дзеркалі більше нічого не відбивалося.
-…Це мені здалося?
Це сталося миттєво, обличчя було закрите волоссям, але йому здалося, що це була молода жінка, яка дивиться на нього з ненавистю.
-Що це було… якийсь хорор?
Мабуть, наслідки недавнього інциденту з «Сімома таємницями».
Схоже, це була просто галюцинація.
-Серйозно… зі мною щось не так.
Клаель гірко усміхнувся і повернувся до столика.
.
.
.
(П.П Пу-пу-пу, схоже Рейні доповіли вже, що Клаель пішов на побачення, але сам не знає що це побачення, ахаххаха...)