Розділ 204
-Н-ну тоді, прошу. Сюди!
-Ти навіть карету найняла? Серйозно підготувалась, еге ж.
За воротами Академії на них чекала найнята Ерікою вулична карета.
Вулична карета була чимось на кшталт японського таксі — орендований екіпаж із візником.
-Прошу, пані. Дозвольте вашу руку.
-Щ-...!?
Коли Клаель жартома простягнув руку, щоб допомогти їй сісти, Еріка здригнулася й різко відсахнулася.
-Е-е... Ц-це, ну...
-Що? Мені це настільки не пасує?
-А...
Коли Клаель опустив руку, з губ Еріки вирвався розчарований звук.
-Ну ж бо, ти сідаєш?
-...Сідаю.
Після того як він першим зайшов до карети й покликав її, Еріка сіла навпроти нього з невдоволеним виразом обличчя.
-То... куди саме ти мене везеш? Ти ж пригощаєш, так?
"............"
Він пожартував, але Еріка лише стиснула руки на колінах і промовчала.
Невже її настільки образила сама думка про те, що вона заплатить? Для авантюристки рангу А вона якась занадто скупа.
-Та я жартую. Можемо поділити рахунок, не сердься так.
-...Цей одяг.
-Гм?
-В-Він тобі личить, ясно? Тобто... ти виглядаєш круто.
"............"
Що це взагалі з нею?
Клаель розгублено нахилив голову.
(Раптом запросила мене на вечерю, а тепер ще й хвалить мій одяг... Невже вона прийшла в надії, що я її пригощу?)
Завдяки стрімкому підвищенню він мав більше грошей, ніж, на його думку, заслуговував, але наскільки ж дорогий ресторан вона збирається відвідати?
-Дякую. Ти теж гарно виглядаєш.
-Д-дякую...
"............"
Що це за дивна атмосфера?
Колишня однокласниця. У студентські роки вони постійно проводили час разом, а не так давно навіть жили під одним дахом у храмі, яким керував Клаель.
Здавалося б, хвилюватися поруч із нею вже немає жодної причини...
То чому ж між ними така незручність?
-Е-е, Клаелю...
-Гм?
-Ти й «Свята»... ви близькі, так?
-Ну так. Ми ж сім'я. Звісно, близькі.
-...Ясно.
Чомусь Еріка опустила голову й стиснула кулаки.
Її обличчя почервоніло...
Вона що, розсердилася?
(Стоп... вона зараз мене вдарить?)
Почервоніле обличчя, тремтячі кулаки...
Виглядала вона точнісінько як людина, яка ось-ось замахнеться.
Якби це була не Еріка, він би, можливо, витлумачив це інакше.
(Погано... У кареті навіть втекти нікуди...)
Клаель і сам був не беззахисним, але не був упевнений, що зможе перемогти авантюристку рангу А на кшталт Еріки.
(Принаймні треба накласти захисне підсилення, щоб не постраждати...!)
-К-Клаелю!
-Т-так!?
Здавалося, Еріка нарешті наважилася й підвищила голос.
Клаель, усе ще сидячи на місці, відкинувся назад, намагаючись активувати підтримувальне закляття.
-Перепрошую, ми прибули.
Але саме в цей момент карета зупинилася, і з місця візника пролунав голос.
Схоже, вони вже доїхали.
"............"
-М-ми приїхали, Еріко. Виходимо?
-...Гаразд.
Він обережно звернувся до неї, і вона відповіла порожнім голосом.
Щойно вона виглядала розгніваною, а тепер здавалося, ніби душа покинула її тіло — наче монета, що перевернулася на інший бік.
(Вона що, емоційно нестабільна? Що з нею взагалі відбувається...)
Він намагався зрозуміти її вираз обличчя, але так і не зміг збагнути, про що вона думає.
Еріка й раніше була людиною, яку важко читати, але сьогодні це було особливо помітно.
(Не буди лиха, поки воно тихе... Просто повечеряємо й розійдемося...)
Нахиливши голову через дивну поведінку своєї подруги, Клаель вийшов із карети, ніби тікаючи від якогось незрозумілого тиску.
.
.
.
(П.П Ну що сказати, як би я був на місці Клаеля, і знав би Еріку з часів академії, і її поведінку поряд з ним, я можливо теж подумав би, що вона хотіла б мені зацідити в писок...)