Розділ 203
Перед ним стояла його колишня однокласниця, Еріка Джермі.
На Еріці була фіолетова сукня, а ще, що було для неї незвично, вона навіть одягла сережки та намисто.
Коли вони жили разом у святині, вона часто носила простий одяг, а в студентські роки він взагалі бачив її лише у формі, тому цей образ здавався надзвичайно свіжим.
-Еріка... що це за вбрання?
-І-і що з того!? Не можна мені гарно вдягнутися чи що!?
-Та можна, але...
Можна... але йому все одно хотілося запитати навіщо.
Колишня однокласниця раптово приходить у сукні, якої він ніколи раніше не бачив. Здавалося, він має право хоча б поставити запитання.
Можливо, сама Еріка почувалася ніяково через незвичний одяг, бо вона постійно смикала край сукні.
-Т-тож... ем...
-Мм?
-Тобто... хіба тобі нема чого сказати?
Еріка густо почервоніла й нервово заметушилася.
Клаель виглядав трохи спантеличеним, але швидко зрозумів натяк і відкрив рота.
-А, тобі дуже пасує. Ти виглядаєш справді гарно.
-"Габудара..."
-Мм?
-Н-нічого!
Це точно було не «нічого».
Щойно вона видала звук, який порядна леді навряд чи повинна була видавати.
-Я-я забронювала столик у ресторані... тож, ем, х-ходімо вже...?
-Забронювала столик, га... А, тепер зрозуміло.
Почувши її збентежені слова, Клаель раптом відчув, що все стало на свої місця.
(Тобто це заклад із дрескодом, тому вона так вирядилася. А прийшла без попередження, мабуть, тому що людина, з якою вона спочатку планувала піти, раптом відмовилася.)
Саме тому вона вирішила запросити друга, з яким нещодавно знову зустрілася.
Якщо так, то все логічно.
-Ну, я й сам ще не вечеряв. Не маю нічого проти сходити кудись поїсти.
-О-ось як... це добре.
-Тоді я переодягнуся. Трохи зачекай.
Клаель повернувся до своєї кімнати, щоб змінити одяг.
Судячи з вигляду Еріки, місце, куди вони йдуть, мало бути досить престижним.
Щоб не осоромитися і щоб його не завернули на вході, він вирішив вдягнутися належним чином.
-У такому разі... мабуть, час для смокінга?
Клаель перевдягнувся в парадний одяг, який вдягав украй рідко.
Зрештою, він був членом роду маркізів Бірн. Одяг для урочистих заходів у нього був.
Він дістав із глибини шафи костюм, який вдягав лише раз чи двічі.
-"Кума-кума."
-"Кума?"
Побачивши Клаеля в одязі, який той зазвичай не носив, плюшеві ведмедики, з якими він жив, зацікавлено підійшли ближче.
-А, я зараз декуди іду. Розраховую на вас, поки мене не буде.
-"Кума?"
-Так, мене запросила на вечерю подруга. Схоже, місце буде пристойне, тому я й одягнувся відповідно. Як то кажуть, і кінь гарний у доброму сідлі, так?
Клаель розвів руки в боки, показуючи свій одяг, і посміхнувся, усвідомлюючи, що пояснює це плюшевим ведмедикам.
-"Кума?"
-Так, подруга зі школи... Пам'ятаєте ту авантюристку Еріку, яка колись гостювала в святині?
-"КУМА!?"
Плюшевий ведмедик заметушився й почав панічно розмахувати своїми короткими лапками.
Невже це справді настільки дивно...? Піти повечеряти з подругою — цілком звичайна річ.
-Я можу повернутися пізно, тому можете не чекати на мене й лягати спати.
-"Кума-кума, кума-кума!"
-Гей, не чіпляйтеся до мене. Залишите шерсть на смокінгу.
Він відклеїв від себе плюшевого ведмедика, який стрибнув на нього, і кинув його на ліжко.
-Якщо захочете погратися, зробимо це пізніше... У будь-якому разі, вона чекає внизу, тому я пішов.
-"Кума!"
Залишивши позаду ведмедика, який видав дикий рев, Клаель вийшов із кімнати.
Спустившись сходами, він зустрівся з Ерікою, яка чекала біля входу, і разом із нею попрямував у нічне місто.
.
.
.
(П.П Мдем, ось що робить з людиною те що він в попередньому житті не мав відносин, а в цьому теж. А ще Еріка дура, котра в часи коли вони вчились в академії, поводила себе як Цундере, ну і зараз теж так себе поводить, із-за чого Клаель думає, що вона запросила якогось хлопця, а той просто не прийшов, і що вона вирішила його запросити, із-за того що настрій поганий, аххахаха)