Розділ 201
-Ну що ж. Всі до зустрічі завтра.
Здається, серед учнів сталася якась метушня... але, відклавши це вбік, настав час закінчувати роботу.
Прибравши документи, Клаель попрощався з іншими викладачами та вийшов із учительської.
-Ой... Треба ще замкнути святилище...
Замість того щоб одразу повернутися до гуртожитку для викладачів, Клаель попрямував до святилища на території Академії.
У цій Академії в Клаеля було три основні робочі місця.
Перше — святилище. Саме там переважно проходили заняття з теології.
Друге — музична кімната. Хоч він і був викладачем теології, але також за сумісництвом викладав музику.
Третє — учительська. Там він обмінювався інформацією з іншими викладачами та займався паперовою роботою.
Хоча він міг працювати з документами і в кімнаті підготовки до занять із теології, що знаходилася позаду святилища... останнім часом туди почали часто навідуватися учні, починаючи з Рейни.
Хоч йому й було щиро приємно, що ним захоплюються, але були документи, які він не хотів показувати учням, тому для важливих справ переходив до учительської.
Зазвичай святилище залишалося відчиненим, щоб побожні учні могли приходити туди помолитися.
Як відповідальний за нього, Клаель замикав його перед тим, як іти додому.
-Хм?
-О... Хіба це не містер Бірн?
Дорогою до святилища він зустрів учня, якого вже бачив раніше.
Одного з головних героїв... Вінсента Флейма, зарозумілого красеня та сина Командира Лицарів.
-Уже закінчив тренування, Флейм?
-Так, більш-менш.
Червоне волосся Вінсента було трохи вологим, а на плечах висів рушник.
Схоже, він повертався додому після душу, який прийняв після тренування.
-Зрозуміло. Гарна робота.
-Якщо прагнеш стати лицарем, фізичні тренування — це просто частина повсякденного життя... Я лише займаюся тим, що мені подобається, тому це не можна назвати важкою працею.
Вінсент відповів різко, а потім додав:
-До речі... Вибачте за те, що сталося раніше. Я трохи наробив шуму.
-Мене це особливо не турбує... Таке часто трапляється?
-Зазвичай ні. Але... сьогодні Еріка не було поруч. Ті шавки, які зазвичай поводяться пристойно в присутності кронпринца, надто розслабилися й почали нахабніти.
-Шавки, кажеш... Суворо.
Клаель криво посміхнувся на слова Вінсента.
-Але ж це правда, так? Того хлопця звуть Ґардлі, і він чомусь вважає мене своїм суперником.
Вінсент зверхньо фиркнув.
-Коли ми тільки вступили до Академії, ми були приблизно на одному рівні... але з часом різниця між нами стала надто великою, і тепер я явно на зовсім іншому рівні. Напевно, він не зміг цього прийняти, тому й почав чіплятися.
"............"
Якщо говорити лише про відчуття... Клаель міг це зрозуміти.
Людина, яку ти завжди вважав своїм суперником, раптом залишає тебе далеко позаду.
Можливо, це стіна таланту, різниця в зусиллях або ще щось.
І коли не хочеться визнавати поразку, починаєш чіплятися до речей, які не мають стосунку до здібностей — наприклад, до того, що хтось є помічником принца або сином Командира Лицарів.
(Якщо людина, яку ти вважав рівною собі, раптом перевершує тебе і починає давати поради зверхньо, навіть якщо вона не має такого наміру... цілком природно захотіти зірватися.)
Ґардлі був неправий... але водночас йому можна було співчувати.
Якщо ненавидиш програвати — працюй більше... але існують стіни, які самими лише зусиллями не подолати.
Особливо коли твоїм суперником є головний герой, якого автор щедро наділив талантом воїна.
-Ну, молодість завжди нестабільна. Напевно, у нього теж є свої думки й переживання.
-Раніше я б сказав, що мені начхати на почуття слабаків.
Вінсент роздратовано почухав потилицю.
-Але після того, як я програв йому, зрозумів, що сам не такий уже й великий. Тому й намагався дати пораду... але все лише стало гірше. Я повівся на провокацію й почав сперечатися у відповідь. Жалюгідно, правда?
Схоже, Вінсент по-своєму соромився власної незрілості.
Клаелю ж здавалося, що Вінсент просто не знає, як впоратися зі зміною стосунків зі своїм колишнім суперником.
-Як би це сказати... Ось вона, молодість.
Незграбність, запал, щирість... справжня молодість у всій красі.
Для самих дітей це, мабуть, була серйозна проблема, але Клаелю все це здавалося по-своєму сліпучим.
-...Бути вчителем — болісна робота. Молодістю постійно тицяють тобі в обличчя, нагадуючи, що її вже не повернути.
-...Про що ви взагалі говорите?
-Просто безглузде бурмотіння дорослого... А щодо твоїх стосунків із Ґардлі, чому б тобі просто чесно не висловити свої почуття? Якщо ти страждаєш, то, швидше за все, і він теж.
-Хмф...
Вінсент невдоволено фиркнув у відповідь на пораду Клаеля.
Правильна вона була чи ні... Клаель просто сподівався, що їхні стосунки хоча б трохи покращаться.
Саме так він дивився на цих учнів, які перебували в самому розпалі своєї молодості.