Розділ 20: Розділ 20

Розділ 20

Тієї ж ночі.

Сидячи навпроти неї за столом, Клаель порушив цю тему.

-Я відмовляюся.

Вислухавши повне пояснення, Рейна заявила з сяючою посмішкою.

Клаель почав обмірковувати способи переконати Рейну, думаючи: «Як і очікувалося..» але Рейна швидко похитала головою.

-Принаймні, так мені хочеться сказати, але гаразд. Я поїду до королівської столиці.

-Га...?

Вона прийняла це напрочуд легко.

Клаель кліпнув очима, відчуваючи водночас здивованість і трохи самотність.

Однак вираз обличчя Рейни виглядав незадоволеним, її губи були чарівно надуті.

-Не подумайте неправильно! Я ненавиджу розлуку з тобою, Клаель! Але... я подумала, що так теж не може залишатися вічно...

"............?"

-Клаель. Ти ж дворянин, чи не так?

-Так, це правда. Технічно, я все ще є частиною родини Маркізів «Бірн».

Хоча Клаель відмовився від права успадковувати сімейний маєток, він все ще належав до родини Маркізів «Бірн» за статусом і мав право використовувати це прізвище.

Це було лише формально, а фактичної влади він не мав.

-Аристократ і простолюдин не можуть одружитися. У такому разі мені теж треба піднятися до вищого статусу.

-Ти щось сказала?

-Ні... Я просто подумала, що не можу вічно покладатися на тебе Клаель. Я вступлю до академії, стану шанованою людиною і повернуся, щоб віддячити тобі!

-Тобі не потрібно мені відплачувати. Я, мабуть, отримав забагато.

Завдяки щоденному життю з Рейною, навички Клаеля у Священних Мистецтвах значно покращилися.

Його магічна сила зросла майже вдесятеро, і він набув сили, порівнянної з первосвященниками Святої Нації.

Святилище, де вони обоє мешкали, також було ретельно очищене, і вже сама лише присутність там давала змогу жити без хвороб і нещасть.

-Навіть якщо це було лише п’ять років, можливість вітати тебе, «Святу», у цій святині — це моя гордість. Відтепер, будь ласка, живи, думаючи лише про власне щастя.

-Моє власне щастя.. Це справді нормально?

Рейна трохи знизила голос і тихо спитала.

-Так, звісно.

-Чи можна ставити своє щастя на перше місце? Клаель, я можу поставити своє щастя вище за ваші побажання? Ви ж самі це сказали, чи не так?

-Т-так... я не проти..

Чому так? — Холод пробіг по його спині.

Хоча в посмішці Рейни не було ані краплі злості, чому ж вона виглядала такою жахливою?

-Зрозуміло. Даю слово.

Рейна плеснула в долоні, голосно вигукнувши:

-Як ти й бажаєш Клаель.. Я діятиму, поставивши своє щастя на перше місце. Але.., чи можу я отримати хоча б одну нагороду, перш ніж покину своє рідне місто та вирушу до королівської столиці?

-Нагороду...?

-Так. Якщо я виконаю свої обов'язки «Святої» та благополучно закінчу академію.., як щодо того, щоб ти виконав одне моє бажання, Клаель?

-Бажання...?

Подумавши хвилинку, Клаель кивнув.

-Так, я не проти. Головне, щоб це було щось, що я можу зробити.

Якби Рейна закінчила академію та пробудилась як «Свята», вона змогла б отримати все, не просячи Клаеля.

Навіть попри це, якщо він міг щось їй дати, навіть одну річ, то як її прийомний батько, він мав би це зробити.

-Гаразд. Я знову повірю тобі на слово.

-Ти постійно це кажеш — що ти маєш на увазі під “повірю тобі на слово”?

-Не переймайся цим… я ні за що не дозволю тобі від цього відмовитися.

-Е-е...?

Свята аура, повністю розкрилася.

Коли Рейна вимовила ці слова, по заду неї почало випромінюватись щось на зразок божественного німба, Клаель нестримно затремтів.