Розділ 2
Знадобилося майже годину часу, аби втихомирити заплакану Рейну та нарешті успішно її заспокоїти. На той момент сонце вже почало сідати, і вечірнє світло м'яко лилося крізь вікно каплиці.
-Поки що сьогодні... Е-а, тобто, починаючи від сьогодні, тобі краще залишатися в Храмі.
Якщо повернути її зараз додому, мачуха з батьком просто продовжать над нею знущатися. Клаель більше не мав наміру відпускати Рейну до того жахливого місця. Він планував прихистити її тут, і відтепер вона житиме разом із ним під одним дахом.
-А-але... якщо я не повернуся, то тато й мати...
-Будуть хвилюватись... так?
-Н-ні... ем...
Звісно, вони б ніколи не хвилювалися. Навіть якби Рейна залишилася надворі без дозволу, цим батькам було б абсолютно байдуже. Найгірше, що могло б статися, — вони б просто насварили її за те, що вона пропустила хатню роботу.
-Ах...
Здавалося, Рейна й сама чудово розуміла, що батькам на неї геть начхати. Вона міцно вчепилася пальчиками за свою спідницю й ніяково подивилася вниз.
-Ти ні в чому не винна. Будь ласка, не роби такого сумного обличчя.
-Ах...
-Про дім навіть не думай. Я сам про все подбаю.
-Священнику...
Коли він знову лагідно погладив її по голові, Рейна виглядала так, ніби знову ось-ось розпочне плакати від зворушення. Це було б проблемою, якби вона загорлала, як раніше. Клаель вирішив припинити ніжності та плавно перемикнути увагу дівчинки на вечерю.
-Ну що ж, тоді я почну готувати вечерю. Чи є щось, чого ти не любиш із продуктів?
-Н-ні... Ах, я вам допоможу... дозвольте мені допомогти...!
Швидко промовила Рейна, дивлячись на нього з відчайдушним виразом обличчя.
Йому насправді не потрібна була допомога, але відмова могла б змусити її знову почуватися ніяково й заважати.
-Добре тоді, я розраховую на тебе.
-Так, дякую! Я зроблю все можливе!
Рейна рішуче стиснула свої крихітні кулачки та енергійно видала: «Хм!». Клаель разом із нею перейшов до кухні, і вони почали готувати вечерю.
-Щодо меню вечері... ах.
Розмірковуючи над стравами, він раптом зненацька збагнув, що годувати Рейну яблучним пирогом, можливо, було не найкращою ідеєю. Давати тверду їжу дитині, яка тривалий час голодує, очевидно, було шкідливо для її шлунку. Йому слід було почати з чогось легкозасвоюваного, наприклад, рідкої ячмінної каші або відвару, щоб її шлунок міг поступово до цього звикнути.
-Ем... Рейно, у тебе випадково не болить живіт? Чи тебе нудить, чи щось таке?
-Га? Зі мною все добре...
Рейна глянула на Клаеля й збентежено кліпнула очима.
-Я часто їм звичайну траву з саду або очищену кору з дерев, коли сильно хочеться їсти, тому в мене міцний шлунок. Я можу з'їсти все, що завгодно!
-Я бачу...
Важка історія про дитяче нещастя пролунала з її рота так, ніби це було цілком природно. Шлунок Рейни, здавалося, був у нормі, але тепер сам Клаель відчував, що його слізні протоки від таких розповідей ось-ось лопнуть.
-Н-ну тоді добре, якщо все в порядку. Можеш мені допомогти?
-Так!
Рейна радісно відповіла. Дівчинка стверджувала, що з нею все гаразд, але про всяк випадок він вирішив зробити сьогоднішню вечерю максимально легкою для травлення.
(Ячмінна каша та овочевий суп мали б підійти... У мене якраз є всі необхідні інгредієнти).
Оскільки він жив сам, великих запасів їжі в коморі не було, але на це скромне меню мало б вистачити.
-Тоді, чи не могла б ти помити овочі?
-Зрозуміло! Я також їх почищу після миття!
Рейна швиденько помила овочі у відрі з водою. Закінчивши з цим, вона неймовірно вміло очистила їх маленьким кухонним ножем. Він спершу хвилювався, чи варто взагалі дозволяти такій малій користуватися гострими предметами... але, здавалося, ці побоювання були абсолютно марними. Ймовірно, її щодня змушували працювати по господарству, тому вона була дуже вправною.
(Чесно кажучи, вона, можливо, навіть краще володіє ножем, ніж я...)
-Все готово. Я зараз їх поріжу.
-Гаразд, будь ласка, зроби це.
Не можна ж було залишити всю роботу Рейні. Клаель насипав у каструлю ячмінь, налив багато води, щоб каша вийшла м'якою, і поставив на вогонь. Трохи посолив, а наприкінці додав збиті яйця, швиденько все перемішавши. У сусідній каструлі він закип'ятив воду й закинув туди дрібно нарізані овочі.
(Якщо шлунок працює проблемно, капуста, китайський салат, морква та ріпа — найкращий вибір, адже в них мало грубої клітковини й вони легко засвоюються. Я зроблю страву не надто насиченою на смак і додам дрібку імбиру, щоб полегшити засвоєння...)
-Гаразд, все готово.
Вечеря завершилася без жодних особливих інцидентів чи кулінарних неприємностей. У попередньому житті він все життя був одинаком, але завдяки багаторічному досвіду самостійного приготування їжі міг впоратися з більшістю базових страв.
-Тоді, будь ласка, не могла б ти віднести це до вітальні?
-Так!
Рейна відповіла з сяючою посмішкою. Водночас її шлунок мило промовив «гррр», сигналізуючи про тотальний голод. Вона неочікувано швидко зголодніла, хоча щойно з'їла яблучний пиріг... Що ж, як вона й обіцяла, у неї дійсно був неймовірний шлунок.
-Ах...
-Приємно бачити таку енергію. Радий, що твій шлунок теж задоволений.
Посміхнувшись до збентеженої Рейни, яка почервоніла від сорому, Клаель відніс їхні страви та посуд до вітальні.
-Давайте подякуємо Богині і поїмо. Смачного.
-Давайте почнемо їсти!
Як офіційний священник, він мав би прочитати довгу молитву перед їжею, але оскільки у Рейни з куточка рота вже буквально текла слина, він скоротив ритуал до мінімуму. Поки Клаель тільки підносив ложку до супу, Рейна вже метушливо й швидко почала їсти.
-М-м-м, ковток, хрум-хрум...!
-Заспокойся. Їж повільно. Їжа від тебе нікуди не дінеться.
-Гаразд!
Вона відповіла ввічливо, але темп, з яким вона працювала виделкою та ложкою, анітрохи не сповільнився.
(Тепер, коли я про це згадав... у грі теж була сцена, де її жорстко сварили за манери за столом...)
Коли Рейну вперше прийняли до Великого Храму, вона, як і зараз, у паніці накидалася на їжу, за що отримувала суворі догани від священника, який керував її навчанням. Тоді її жорстоко відшмагали батогом по спині прямо під час обіду, і врешті-решт її знудило щойно з'їденою їжею.
(Мені доведеться навчити її й хорошим манерам за столом... але тільки не сьогодні).
До цього часу її жорстокі родичі ніколи не давали їй нормальної їжі. Навіть якщо вона один день поїсть досхочу, не дотримуючись правил етикету, їй неодмінно слід це дозволити.
(До того же... це досить приємне відчуття. Коли комусь так сильно подобається твоя їжа).
-М-м-м. Ням, ням!
Дивлячись, як Рейна з таким неймовірним захопленням спустошує тарілку, Клаель несподівано відчув, як його серце наповнилося дивовижним, теплим почуттям абсолютного спокою.