Розділ 199
Минуло кілька днів після побачення з Рейною.
Навіть під час турніру бойових мистецтв заняття в Академії тривали, і викладачі все одно мали виконувати свої обов'язки.
Клаель сидів у вчительській Королівської Академії, попиваючи каву та розбираючи документи.
-До речі, містер Бірн. Ви вже чули?
З чашкою кави в руках до нього звернувся Біг Рок — кремезний викладач фізичного виховання.
-Чув про що?
-Про королівський палац. Кажуть, днями туди намагалися проникнути якісь злочинці.
-Злочинці проникли до палацу?.. Таке справді сталося?
Клаель відповів на слова Біг Рока, намагаючись не змінитися в обличчі.
Це була подія, яка відбувалася і в грі.
Злочинці, що проникли до країни під час турніру бойових мистецтв, пробралися до королівського палацу, щоб викрасти державний скарб і вбити молодшого брата короля.
-І що сталося з тими злочинцями? Палацу завдали якоїсь шкоди?
-Схоже, їх схопили солдати, які чекали на них заздалегідь. Начебто хтось надіслав попередження. Солдати знали, що злочинці прийдуть, тому влаштували засідку. Тож серйозних збитків, здається, не було.
-О, це добре... Я радий, що нічого серйозного не сталося.
-Так. Кажуть, ті злочинці збиралися викрасти державний скарб і вбити члена королівської родини. Якщо подумати, моторошна історія.
-Справді страшно... До речі, пане Рок, звідки ви все це знаєте?
-Мій молодший брат служить у лицарському ордені. Розповів мені про це, коли ми разом випивали.
-А, зрозуміло.
Хіба це не витік інформації?
Здавалося, тут теж були свої проблеми, але в будь-якому разі... злочин вдалося зупинити заздалегідь.
(Добре, що я розіслав листи військовій поліції та лицарям... Я радий, що все закінчилося без жертв.)
Викраденим державним скарбом був камінь, у якому було запечатано могутнього демона.
Якби демона звільнили з цього каменя, загинуло б багато людей.
Крім того, ціллю замаху був молодший брат короля, який відповідав за дипломатію.
Якби він помер, відносини з іншими країнами погіршилися б і це могло призвести до війни... але цього вдалося уникнути.
(У грі це була просто подія... але в реальності люди справді могли загинути. Я справді радий...)
-У королівському палаці зараз шукають людину, яка надіслала попередження... але лист був анонімним. Почерк навмисно спотворили, тому вийти на відправника важко.
-Ну що ж... добрі справи краще робити тихо.
Криво посміхнувшись, Клаель відпив ковток кави.
-А, містер Клаель! Ви просто мусите це почути!
У цей момент до розмови втрутилася ще одна людина.
Високим, майже дівочим голосом заговорив Юрій Канеста — викладач історії та колега Клаеля.
-Про ту крамничку із солодощами, про яку ви розповідали днями, пане Клаель. Я пішов туди, але її вже не було! Ех, а я так хотів спробувати!
-А, ось як. То ятка з марітоццо вже зникла...
Почувши це, Клаель теж засмутився.
Йшлося про ятку з марітоццо, яку він відвідав під час побачення з Рейною. Солодощі там були дуже смачні, тому він порадив це місце Юрію, але, схоже, крамниця несподівано закрилася.
-Хоч фестиваль ще триває... Цікаво, що сталося.
-Я ще й про кебабну ятку чув, але її теж уже не було, тож дарма ходив!
Юрії по-дитячому зобразив плач.
Рейні сподобалися обидві ятки, і вони навіть домовилися навідатися туди ще раз... але, схоже, вони закрилися раніше, ніж хтось встиг це помітити.
(Рейна теж засмутиться...)
Вони не знали, чому саме ятки зникли... але це все одно була сумна історія.
Клаель поставив порожню чашку на стіл і важко зітхнув.
.
.
.
(П.П Навряд Рейна засмутиться, вона рада буде любому випадку піти погуляти з Клаелем, і без різниці куди, головне їй бути з Клаелем, на все інше їй все одно..)