Розділ 197
Взимку сонце заходить рано.
Ще до того, як воно повністю сховалося за обрієм, Клаель проводив Рейну до Великого Храму.
-Клаель, а може, ти теж залишитеся тут? Упевнена, всі будуть раді тебе бачити.
Рейна звернулася до Клаеля, який уже збирався йти.
Клаеля визнавали «Святим». Не настільки шанованим, як «Святу», але... духовенство все одно ставилося до нього з повагою.
Якби Клаель сказав, що хоче залишитися, йому напевно одразу підготували б і вечерю, і кімнату.
-Ні, дякую.
Однак Клаель похитав головою.
-Мені ще потрібно підготуватися до занять. Сьогодні я повернуся до гуртожитку для викладачів.
-Розумію...
Рейна розчаровано опустила плечі.
Потім із невдоволеним виглядом подивилася на сонце, що заходило на заході.
-Я хотіла ще трохи провести час разом... Яка шкода.
-Попереду ще турнір бойових мистецтв. Як щодо того, щоб під час наступного вихідного знову кудись сходити?
-Справді!?
-"Вах!"
Рейна миттєво підскочила до нього.
Її очі засяяли, мов дорогоцінні камені, коли вона подивилася на Клаеля знизу вгору.
-Ти пообіцяв, гаразд!? Потім не кажи, що це був жарт!
-Е-е... так.
-Так! Я запам'ятала твої слова!
Що означає «запам'ятала твої слова»?
Він сказав це просто між іншим... але реакція Рейни виявилася значно бурхливішою, ніж він очікував.
-Ну, я насправді не проти.
Клаель криво всміхнувся.
Проводити час із Рейною іноді було виснажливо, але водночас і весело. Поруч із нею він почувався комфортно.
(Хоча дивних речей, які часом трапляються, хотілося б уникати...)
-Тоді до зустрічі. Побачимося наступного тижня в академії.
-Так, бережи себе.
Залишивши позаду Рейну, яка чемно вклонилася, Клаель рушив назад до гуртожитку для викладачів.
Поки він ішов вулицею, сонце остаточно зайшло, але в королівській столиці навіть уночі працювало багато крамниць, а магічні ліхтарі освітлювали дороги.
Через фестиваль на вулицях досі було багато людей, а з таверн долинав гомін.
-Хм...?
Серед усього цього Клаель дещо помітив.
У тіні ліхтаря біля однієї з будівель сиділа навпочіпки людина.
Обличчя було опущене, тому він не міг його розгледіти, але за одягом було видно, що це молода жінка.
-Пані, з вами все гаразд?
Клаель звернувся до жінки.
Як священник, він не міг просто пройти повз.
Навіть у відносно безпечному районі нічне місто все ще приховувало небезпеки.
-Угх...
-Вам зле? Усе добре, я священник.
-Священник... пане...?
Жінка підняла голову.
Як він і думав, це була молода жінка. На вигляд приблизно його віку.
Каштанове волосся. Риси обличчя були доволі привабливими, але навіть у темряві було видно, що їй дуже погано.
-Ви захворіли? Я негайно використаю лікувальну магію...
-Уее...
-Зараз застосую... ой!?
Жінка раптом знудило.
Це була не кров, а частково перетравлена їжа.
-Угх... моє пальто...
-Я-я трохи перебрала з алкоголем...
-П'яна, значить...
Клаель скривився.
Зважаючи на таверни поруч, здогадатися було неважко.
-«Детоксикація».
Коли Клаель застосував лікувальну магію, на її обличчя повернувся здоровий колір.
-А, дякую вам, пане священнику! Ви мене врятували!
-Та нічого... не хвилюйтеся.
-Добре, не хвилюватимуся!
Весело відповіла жінка.
Клаель подумав, що хоча б трохи хвилюватися все ж варто.
-Жартую. Вибачте, що забруднила ваш одяг.
Жінка порилася в кишені й дістала гаманець.
-Я відшкодую вартість одягу. Так, зараз подивимося, гроші...
Вона заглянула всередину... і завмерла.
Коли вона перевернула гаманець і струснула його, звідти випала лише одна мідна монета.
-...Дивно. Перед тим як зайти до таверни, у мене було п'ять золотих монет.
-Хіба відповідь не очевидна...? Стривайте, ви серйозно витратили п'ять золотих монет на алкоголь?
Одна золота монета приблизно дорівнювала ста тисячам Єн.
Витратити за одну ніч пів мільйона Єн на випивку — що ж вона пила і в яких кількостях?
-Ем... мені справді дуже шкода. Я поверну гроші, коли отримаю платню.
-Та не потрібно. Справді.
Клаель зітхнув, витираючи забруднений одяг хустинкою.
Це він сам проявив необережність, підійшовши до п'яної людини без жодної обачності.
Сором на дорозі — річ тимчасова. Те саме стосується й сорому під час фестивалю.
Він вирішив просто повернутися додому в пальті, забрудненому блювотинням.
-Мені дуже шкода. Якщо ми ще колись зустрінемося, я обов'язково віддячу вам.
-Добре... але, будь ласка, більше не пийте так багато.
-Домовилися. Клянусь перед священником.
Жінка безтурботно засміялася й пішла геть.
А Клаель, змучений запахом алкоголю на пальті, швидким кроком попрямував нічними вулицями додому.
.
.
.
(П.П Засуджу всіх бухих людей, як можна взагалі пити алкоголь, він же бридкий, так само і куріння ще та хрінь =-=)