Розділ 194
Клаель і Рейна, взявшись під руки, прогулювалися серед натовпу та обходили харчові ятки.
Головну вулицю заповнювали численні лавки та кіоски. Серед них було й кілька таких, що, схоже, прибули з інших країн.
-Ах, Клаель! Тут продають якийсь рідкісний десерт!
-Справді. Це, випадково, не... маритоццо?
Вони натрапили на солодощі, які здавалися водночас знайомими й незнайомими.
Жінка-продавчиня за прилавком усміхнулася й звернулася до них:
-Ласкаво просимо. Ви двоє брат і сестра?
-Ми так виглядаємо?
Рейна ніжно поклала голову на плече Клаеля.
Побачивши такий прояв близькості, який нечасто зустрінеш навіть між братом і сестрою, жінка криво посміхнулася.
-А-а, то ви пара. Тоді, може, скуштуєте?
-Ні, ми не пара...
-Тоді два, будь ласка.
Перш ніж Клаель встиг пояснити, Рейна показала знак миру пальцями.
Продавчиня усміхнулася й передала їм два загорнуті в папір маритоццо.
-Тримайте. Тільки не впустіть.
-Щиро дякую.
-Дякую...
-У тебе така мила дівчина. Стався до неї добре.
-............Так.
Відчуваючи легке невдоволення, Клаель узяв маритоццо.
Це були знання з минулого життя, але маритоццо — традиційний десерт родом з Італії.
У Японії їх зазвичай наповнювали збитими вершками, а іноді додавали полуницю чи інші фрукти.
Незадовго до смерті Клаеля вони стали дуже популярними... але він так і не встиг їх спробувати.
-Ах, солодко й дуже смачно.
-Справді... У вершки, здається, додали сир.
Клаель і Рейна, намагаючись не заважати перехожим, продовжували гуляти й їсти придбані ласощі.
Вершковий крем із сирним присмаком був щедро підсолоджений і, попри насичений смак, виявився дуже смачним.
Це був би гідний десерт навіть для Токіо з його минулого життя.
-Це ж іноземний десерт, так?
-З Італії... або скоріше з якоїсь іншої країни. У нас такого не побачиш.
-Шкода, що тут немає постійної крамниці. Я б хотіла знову це з'їсти.
-Можемо повернутися ще раз. Турнір бойових мистецтв навіть не почався.
Схоже, це була тимчасова іноземна лавка, але до завершення турніру вона навряд чи зникне.
Тож шанс скуштувати ще раз залишався.
-Солодке — це добре, але мені хочеться чогось більш ситного.
-О, там продають м'ясо. Що це таке крутиться на рожні?
-...Схоже на кебаб.
Це теж була іноземна ятка.
Темношкірий продавець зрізав ножем м'ясо з рожна, що повільно обертався, і клав його разом з овочами в хліб.
Традиційна турецька страва — кебаб.
-Гей, гарна закохана парочка! Не хочете скуштувати?
-Купимо.
Рейна відповіла миттєво.
Мабуть, її зацікавила рідкісна іноземна кухня.
Темношкірий торговець широко усміхнувся, поклав м'ясо й овочі в хліб, полив соусом і простягнув їм.
-Тримайте! Насолоджуйтеся своїм побаченням, поки можете!
-Дякую.
-...Дякую.
Клаель і Рейна сіли на вільну лавку й почали їсти кебаб.
-Гостро... але дуже смачно!
-Дуже гостро... Це баранина?
Можливо, її так сильно приправили, щоб перебити характерний запах.
Смак був досить незвичним, але Клаелю подобався. Рейна теж із задоволеним «ням-ням» їла свою порцію.
-Як би це сказати... досить дивне видовище.
Ївши кебаб, Клаель перевів погляд на головну вулицю.
Місто було переповнене людьми. Хтось приїхав зі столиці, хтось із провінційних міст, а дехто явно був іноземцем.
Тут можна було побачити людей із чорною шкірою, людей азійської зовнішності та тих, хто носив національний одяг.
-Перебування тут... чи не нагадує це тобі минуле?
-Минуле? Маєш на увазі твої студентські роки, Клаель?
-...Щось на кшталт того.
Насправді він мав на увазі Японію... але це була необережна обмовка.
Оскільки Рейна не дивилась на нього з підозрою, він просто підтримав тему.
-У студентські роки я часто ходив із друзями по різних ятках та лавках. Це навіює спогади.
-А-а, ось як... Шкода, що я не могла зустріти тебе у ті часи, Клаель.
-Якщо не існує машини часу... або способу подорожувати в часі, то це неможливо.
-Подорож у часі...
Рейна задумливо нахилила голову.
-Якщо пройти через небеса, то повернутися в минуле не зовсім неможливо. Але це потребує величезної сили, і навіть якби я використала всю свою магію, то змогла б повернутися лише на рік чи два... Хоча, якби це було можливо, я б із задоволенням поняньчила маленького Клаеля...
-Рейна?
-А, ні. Нічого.
Здавалося, вона щойно сказала щось небезпечне... але Рейна відразу ж усміхнулася чистою, мов біла лілія, усмішкою.
Дівчина, яка могла так щиро усміхатися, навряд чи замишляла щось лихе.
Мабуть, це просто була його уява.
-Там показують вуличні вистави... Підемо подивимося?
-Так, звичайно!
-Тоді ходімо.
Узявши Рейну за руку, Клаель попрямував до площі.
.
.
.
(П.П Ну що ж, їх перше побачення "ЄЙ")
.
**Маритоццо (Maritozzo)** — це традиційний італійський десерт, який походить із Риму. Простіше кажучи, це **ніжна здобна булочка, вщент наповнена великою порцією збитих вершків**.