Розділ 18: Розділ 18

Розділ 18

Рейні п'ятнадцять років.

Клаелю двадцять три роки.

Деякі речі залишаються незмінними, скільки б часу не минало, тоді як інші змінюються так, ніби це цілком природно.

Атмосфера, що оточує Клаеля та Рейну, не є винятком.

-Леді Рейна! Будь ласка, виходьте за мене заміж!

-Вибачте.

-Аааа...!

Мило посміхаючись, Рейна одним рухом відкинула його, і молодий чоловік, який приїхав з якогось містечка, звалився на землю.

Чоловік впав на підлогу в храмі, опираючись на руки й коліна, і гірко плакав.

Рейна з посмішкою залишила чоловіка та швидко повернулася до прибирання святилища.

-Популярна, як ніколи, Рейна. Цього місяця їх уже п'ять, чи не так?

-Так.. Залицяльники постійно приїжджають з інших міст, і це досить виснажливо.

Клаель відповів Ораторіо, власнику магазину одягу, з іронічною посмішкою.

Вони розмовляли в кутку святилища. Пані Лоттель також була там і приєдналася до розмови.

-З такою зовнішністю це не дивно. І фігура чудова — і не скажеш, що їй лише п’ятнадцять.

-Не дивно, що залицяльники продовжують приїжджати. Якби тут не було священника, люди з нашого міста теж би освідчувалися.

-Чому згадується моє ім'я? Якщо Рейні хтось подобається, я не буду їй заважати.

-Хааа...

Вони синхронно зітхнули.

Не розуміючи їхньої скоординованої поведінки, Клаель нахилив голову.

-Священник справді тупий, чи не так? Цікаво, він справді цього не помічає?

-Ну, нічого не вдієш. Він доглядав за нею з дитинства»

-Але все ж.. Почуття Рейни завжди були очевидними, чи не так? Останнім часом вона стала ще більш відвертою.. Якщо він цього не помічає, може, їй просто доведеться вже нарешті його притиснути?

-Чи не могли б ви двоє перестати балакати, ніби мене тут немає? Якщо хочете попліткувати, не робіть це біля храму.

Коли Клаель глянув на них напівпримруженими повіками, Ораторіо підняв обидві руки в знак капітуляції.

-Жартую. Але все ж.., з огляду на її популярність, ти не хвилюєшся? Що, як щось погане трапиться?

Останнім часом Рейна постійно отримувала пропозиції, хтось намагався залицятися до неї або одружитися кожні кілька днів.

Серед цих чоловіків були агресивні типи, а також такі, що не здавались навіть після відмови.

-Гадаю, з нею все буде добре.., дивись.

-М-міс Рейна! Я так і знав, я справді..

Чоловік, який сидів, згорбившись у позі, що нагадувала догезу, раптом підскочив, наче пружина, і високо злетів у повітря.

Ось так, він спробував обійняти Рейну ззаду, поки вона підмітала.

-Рейна-чан!

-Обережно!

Побачивши, як чоловік кинувся на неї, немов злодій, що пірнає в ліжко, місіс Лоттель та Ораторіо закричали.

-Ньян!

-Га...!?

Але... звідкись прилетів плюшевий кіт і вдарив чоловіка ногою в обличчя.

Де ж у цьому маленькому тілі була захована така сила?

Чоловік кілька разів обернувся вертикально, і його викинуло крізь двері святилища.

-Що це було..?

-Охоронець.. для Рейни.

Так само, як і раніше, коли вона відбила напад вбивць, надісланих жорстокими батьками, у плюшевій іграшці мешкав «Святий Дух», що захищав Рейну.

Бойові здібності «Святого Духа» набагато перевершували здібності звичайного солдата, через що бандит не міг навіть пальцем доторкнутися до неї.

-Ньян!

-Гав-гав!

-Привіт!

І.., плюшевих іграшок стало в рази більше.

Після того, як плюшевий кіт виконав свою місію, з тіні вийшли інші плюшеві іграшки та віддали честь.

З'явилася собака, ведмідь, миша, панда.. Усіх їх Клаель купив для Рейни протягом останніх п'яти років.

Кожна з цих плюшевих іграшок містила у собі «Святого Духа» та захищала Рейну як у тіні, так і на світлі.

-Мені починає здаватися, що мені вже не потрібно самому захищати Рейну.. Можливо, їй уже час покинути рідне гніздо.

-Священнику, вибачте.

-Гм, мені здається, ви щось неправильно розумієте.

Пані Лоттель та Ораторіо спробували щось сказати Клаелю, але перш ніж вони встигли, у широко відчинені двері святині постукали: «Тук-тук».

-Вибачте. Чи присутній священник цієї святині?

Поглянувши у бік дверей, я побачив літнього чоловіка в чорному пальто.

Старий джентльмен не звернув уваги на тіло залицяльника, що лежало за дверима, і заглянув до святилища.

-Здається, у нас новий залицяльник.

-Га?

-Той літній чоловік?

Почувши бурмотіння Клаеля, місіс Лоттель та Ораторіо схилили голови.

-Так... Цього разу це залицяльник, якому ми не можемо відмовити.

Клаель швидко підійшов до літнього джентльмена, поклав руку на груди та низько вклонився.

-Я Клаель Бірн, священник... Дякую, що приїхали аж сюди. Я ніколи не думав, що ви прийдете особисто, Ваша Високоповажність.

-За таких обставин я б приїхав навіть з краю землі.

Літній джентльмен зняв чорний капелюх і відповів на привітання Клаеля.

-Гадаю, знайомства зайві, але про всяк випадок.. Я Ділет Хорст, кардинал, який служить у Великому Храмі королівської столиці. Я прийшов, почувши, що «Святу» знайдено тут.

Кардинал.

Чоловік, який стояв на вершині Великого Храму, прийшов особисто.

Його метою, звісно.. було прийняти Рейну, «Святу».

(Отже.. нарешті настав час прощатися...)

Клаель трохи опустив погляд і повів кардинала до приймальні в задній частині святилища.

.

.

.

**Догеза** — це поза, коли людина:

-стає на коліна

-нахиляється вперед

-торкається головою землі

Виглядає як максимально глибокий уклін.