Розділ 179
Клаель і Рейна спустилися сходами... принаймні так їм здавалося. Але коли вони отямилися, то опинилися в дивному просторі.
Їх оточували червоні стіни, червона підлога та червона стеля.
За вікнами панувала суцільна темрява. А в середині не було ні світильників, ні будь-яких джерел світла, але чомусь вони все одно могли бачити.
До того ж цей простір був перевернутий догори дриґом.
Клаель і Рейна стояли на стелі коридору Академії.
-Клаель, де ми?
-Перевернута Академія... «Тринадцята Сходинка до Пекла». Іншими словами — підземелля.
-Підземелля...
Рейна виглядала трохи занепокоєною.
Навіть для «Святої» такий химерний простір був лячним. Для дівчини її віку це було цілком природно.
Щоб заспокоїти її, Клаель міцно взяв Рейну за руку.
-У цьому місці час від часу випадково виникають просторові викривлення. Будь ласка, тримай мене за руку міцно, щоб ми не загубилися.
Сказав Клаель.
У підземеллі, створеному Таємницями Академії — «Перевернутій Академії», — час від часу виникали хвилі просторових спотворень, які розділяли супутників.
І справді, Еріка та інших, які стрибнули сюди раніше, ніде не було видно.
Схоже, вони повністю відокремилися від них.
-Тут у нас дві цілі... Знайти принца Еріка та інших. І знищити причину існування цього простору.
"............"
-...Рейно?
Рейна мовчала.
Вона дивилася на руку Клаеля, якою він її тримав, із виразом, ніби смакувала щось особливо приємне.
-Такий рішучий Клаель... Ти такий чудовий...
-Рейно?
-Ні, нічого... Ну що ж, підемо?
Рейна швидко підняла голову й відповіла.
Вона виглядала трохи розсіяною, але, можливо, просто знову злякалася.
-Не хвилюйся. Я поруч із тобою.
-Так... Я ніколи не відпущу тебе! Ніколи, до кінця життя!»
-До кінця життя...?
-Так!
Невже це був жарт у стилі Рейни...?
Усе ще тримаючи Клаеля за руку, вона ще сильніше притиснулася до нього.
Було трохи занадто близько, але в будь-якому разі їм потрібно було дослідити Перевернуту Академію.
-Мігяя...
-Хм...
Щойно Клаель і Рейна зібралися рушити далі, навколо пролунав голос, схожий на плач немовляти.
Коли вони повернулися на звук... Звісно ж, це було не немовля.
В'язка істота, що розпливалася й стікала слизом. Ні... навіть було незрозуміло, чи це взагалі жива істота — потворний монстр.
Коротше кажучи... вони натрапили на монстра.
-Рейно, ворог...
-«Очищення».
-...з'явився, тож будь обережна...
Перш ніж Клаель встиг договорити, Рейна вже діяла.
Світло, що вирвалося з її руки, поглинуло чорний слиз і безслідно стерло його.
-Кяя, Клаель. Це було страшно—
"............"
Рейна притулилася до Клаеля.
Ні зачекайте... чому вона виглядала такою щасливою? — подумав Клаель.
-...У будь-якому разі, куди нам тепер?
Але зрештою Клаель вирішив не замислюватися над цим.
Відкинувши зайві сумніви, він почав досліджувати підземелля.
Хоч простір і був перевернутий, внутрішня будова Академії залишалася незмінною.
Однак проблема полягала в тому, що вони не знали, де знаходиться «ядро» цієї моторошної історії.
Навіть у грі центральна частина Перевернутої Академії була випадковою і змінювалася з кожним проходженням.
-Не знаю чому, але... я відчуваю зловісну присутність звідти.
-Ти можеш це визначити, Рейно?
-Відчуття дуже нечітке, тому я не впевнена...
Невпевнено відповіла Рейна.
Схоже, навіть сила Святої не дозволяла їй точно визначити центр Перевернутої Академії.
У них і так не було жодних підказок.
Тож вони вирішили рухатися в тому напрямку, який вказала Рейна.
Клаель і Рейна, тримаючись якомога ближче одне до одного, щоб не розлучитися, почали йти стелею Академії.
.
.
.
(П.П Мені так подобається те як Рейна придурюється слабкою дівчиною, щоб Клаель більше звертав на неї увагу, і щоб був повід його обіймати і лапати аххахаха.)