Розділ 174
У відповідь на запитання Клаеля, Ерік скривився й похитав головою.
-Ні... На жаль, ми не знайшли жодної книги, яка відповідала б опису.
Ерік озирнувся.
У бібліотеці його товариші продовжували пошуки проклятої книги.
Вони витягували книги з полиць одну за одною, заглядали під столи та на верхівки шаф, а дехто навіть перевертав кошики для сміття.
-Про всяк випадок я наказав перевірити також комору та кабінет бібліотекаря в глибині будівлі. Але... нічого схожого на прокляту книгу ми не знайшли. Можливо, один зі студентів, який її виявив, забрав її додому.
"............"
Це було неможливо.
Прокляту книгу не можна було винести за межі бібліотеки.
Клаель знав це завдяки своїм знанням із гри... але не міг пояснити джерело інформації, тому й заперечити не міг.
-За словами очевидців, книга досить велика, щоб тримати її двома руками, і має чорну обкладинку. Вона дуже помітна, тому я сумніваюся, що хтось зміг би винести її непоміченим для бібліотекаря...
-Є очевидці?
-Так. До мене звернулося приблизно десять людей. Серед них навіть є ті, хто власноруч писав у книзі імена.
"............!"
Це справді здивувало його.
Навіть коли викладачі академії опитували студентів, їм не вдалося знайти стільки свідків.
Не кажучи вже про когось, хто справді писав у проклятій книзі.
(Прикро, але... студенти, мабуть, довіряють їм більше, ніж викладачам. Особливо коли перед ними кронпринц і президент студентської ради.)
І звинувачувати студентів у цьому було складно.
Коли справа стосувалася школи та викладачів, природно було боятися доган чи проблем із характеристикою.
Особливо якщо ти записав у проклятій книзі ім'я людини, яку ненавидиш.
-Студенти, які звернулися до мене, казали, що піддалися миттєвому пориву й записали ім'я того, хто їм не подобався. А потім ця людина справді захворіла. Через почуття провини вони все мені зізналися... Вони щиро каються. Буду вдячний, якщо ви не станете їх звинувачувати.
-Я не можу говорити від імені академії, але принаймні сам не збираюся випитувати подробиці.
-Дякую. Я це ціную.
Подякувавши Клаелю, Ерік перевів погляд на Рейну.
-Отже, Рейно. Як «Свята», чи відчуваєш ти в цій бібліотеці щось підозріле?
-Ні... Наскільки я бачу, тут немає слідів злоякісної сили.
Рейна легко оглянула приміщення та зітхнула.
-Залишилися лише слабкі залишкові сліди. За ними неможливо щось відстежити. Думаю, нам доведеться якось знайти першоджерело.
-Розумію... Тоді нічого не вдієш.
Ерік знизав плечима й знову подивився на Клаеля.
-Ми продовжимо розслідування тут. Містере Бірн, Рейно, чи не могли б ви перевірити інші місця?
-...Добре.
Клаелю теж було трохи ніяково поруч з Еріком.
Тож він вирішив залишити бібліотеку на них і зайнятися іншою Таємницею.
-Е-е... Президенте Еріку. Ми закінчили перевіряти комору позаду...
Із задньої частини бібліотеки до Еріка підійшла студентка.
Вона мала доволі пересічну зовнішність і зовсім не виділялася серед інших.
-Дякую. Знайшли щось?
-Ні... На жаль, нічого............!?
Дівчина, яка саме відповідала, раптом завмерла від подиву.
Її погляд був прикований до Клаеля та Рейни.
-Л-леді «Свята»...!
-О... А ви хто...?
Рейна схилила голову набік.
Клаель перевів погляд з однієї на іншу, намагаючись зрозуміти, чи знайомі вони, але не встиг ніхто продовжити розмову, як втрутився ще хтось.
-Аааа! Це ж Рейна-оне-чан!
Цей пронизливий голос належав... одному з цілей романтичної лінії — Луєю Біскіт.
Схоже, Луєй теж шукав прокляту книгу в задній частині бібліотеки, але щойно побачив Рейну, його очі засяяли.
-Ура! Яка чудова випадковість! Невже... ти прийшла побачитися зі мною!?
"............"
-А...!
Весело вигукнувши, Луєй стрімко скоротив дистанцію.
Коли маленький хлопець підбіг до неї своїми спритними рухами, Рейна відступила на крок назад, а студентка поруч здивовано скрикнула.
-Фугя!
І в ту ж мить Луєй перекинувся вперед, ніби хтось підставив йому підніжку.
Клаель уже звично подумав, що це знову спрацював його плюшевий охоронець... але цього разу все було інакше.
-Га?
-Е?
-Фугю...
Біля ніг Луєя на підлозі лежала книга.
Стара книга в чорній шкіряній палітурці.
Настільки стара, що неможливо було визначити її вік.
Вона була достатньо великою, щоб тримати її обома руками.
-«Чорна Проклята Книга Бібліотеки»...?
Без жодного сумніву.
Саме цю прокляту книгу Ерік та його товариші так відчайдушно шукали.
.
.
.
(П.П Ох як же ці притрушені задовбують Рейну, я не втомлюсь це повторювати хд)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )