Розділ 172
-♪～～～～
"............"
Клаель і Рейна йшли академією, взявшись під руку.
Рейна весело наспівувала, тоді як на обличчі Клаеля застиг кислий вираз.
Будівля академії майже спорожніла.
Окрім загону добровольців, сформованого Еріком та іншими, більшість студентів уже розійшлися додому або навчалися вдома після полудня.
Втім, академія не була повністю безлюдною.
Час від часу їм назустріч траплялися студенти, які шоковано дивилися на Клаеля та Рейну, що йшли під руку.
-Гей, це ж...
-Так, містер Бірн і «Свята», так?
-То чутки все ж були правдою...
-Ц...
Особливо активно перешіптувалися студентки.
Натомість хлопці лише цокали язиками, ніби казали: «Та вибухни ти вже».
-Рейно...
-Ні.
Схоже, це було категоричне «ні».
Рейна міцно тримала його праву руку й не збиралася відпускати.
Його лікоть потопав у м’якій пружності, а приємне відчуття передавалося просто до мозку.
Клаель був дорослим чоловіком, якому ще не виповнилося й тридцяти.
Відчуваючи ганебний потяг до Рейни, яку він вважав своєю донькою, він відчував сильне почуття провини.
(Ух... Чому все так склалося?.. Невже це справді необхідно?)
Кроки Рейни були помітно повільнішими, ніж зазвичай.
Час ніби розтягувався.
Йому навіть не дозволяли запропонувати відпустити руку, і Клаель покірно йшов за нею, наче теля на забій.
Зрештою вони вийшли з будівлі та опинилися на шкільному подвір’ї.
-Це...
-Саме тут, Клаелю.
Тягнучи його за руку, Рейна привела його до куточка подвір’я, де росли сакури.
Земля була переорана слідами битви, а клумби й озеленення майже повністю знищені.
У центрі руйнувань лежала повалена й засохла сакура.
-Тут раніше була «Вишня, Що Закликає Смерть». Схоже, битва була запеклою.
-Так. Схоже, Принц Ерік переміг привида, який тут був... Але наша робота ще не закінчена. Поглянь.
-Це... залишки привида?
Рейна вказала на основу дерева.
Придивившись, Клаель помітив слабкий чорний туман, що згущувався біля землі.
Схоже, це був залишок мстивого духа, якого Ерік не зміг повністю очистити.
Тепер він настільки ослаб, що його було майже неможливо помітити без уважного огляду.
Не дивно, що Ерік та інші, не будучи священниками, його пропустили.
Зараз він був нешкідливим, але з часом, без сумніву, відновив би сили та знову почав діяти.
-Спочатку приберемо те, що залишив після себе Його Високість. Я очищу це Священним Мистецтвом...
-Рейно, відійди трохи назад.
-Е?
-Очищення проведу я. Залиш це мені.
Клаель став перед Рейною.
Вона здивовано розширила очі, але не встигла нічого сказати, як він уже зібрав магічну силу й активував Священне Мистецтво.
-«Очищення».
-～～～～～～
Залишкова злоба зникла у сяйві білого світла.
На мить почувся слабкий звук, схожий на схлипування... але він швидко розчинився в повітрі.
-...Нехай твоя душа знайде спокій.
Клаель сумно примружив очі та підніс молитву.
Дух, який щойно зник... був маленьким і неймовірно крихким.
Він мав вигляд людського немовляти.
Найімовірніше, це була душа дитини, яку носила під серцем студентка, похована під сакурою.
Навіть якщо ця душа стала нежиттю, Клаель не хотів, щоб Рейна власноруч знищувала таке нещасне створіння.
-Ходімо. Тут ми вже закінчили.
"............"
Коли Клаель покликав її після завершення роботи, Рейна мовчки підійшла ближче.
-"Хоп."
-Рейно?
Вона легенько притулилася чолом до його грудей.
Потім... Обійняла його за талію та міцно притиснулася до нього.
-...Саме так.
-Рейно? Щось сталося?
-Ні, нічого. Ходімо далі.
Вона одразу відпустила його й підняла голову з лагідною усмішкою.
-Далі — бібліотека. Отже, сюди...
Рейна знову взяла Клаеля під руку.
Залишивши позаду засохлу сакуру, вона потягнула його назад до будівлі академії.
.
.
.
(П.П Напевно Рейна розмовляла з духом дівчини, і типу сказала що Клаель той кого вона кохає, тому обійняла його і тд..)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )