Розділ 17: Розділ 17

Розділ 17

Проблема Рейни з її токсичними батьками була благополучно вирішена, і минуло п'ять років.

З того часу Клаель і Рейна час від часу стикалися з труднощами, але завдяки благословенню «Святої» їм вдавалося легко їх долати.

Рейна виросла здоровою, і ніхто не заважав їй, і тепер вона стала чудовою молодою леді.

Її навчання для вступу до академії йшло гладко.

Вона завжди була серйозною дівчиною з гострим розумом.

Через три роки їй вже не було чого вчити, і вона почала самостійно вивчати матеріал, читаючи книги з храму та бібліотеки.

Що ж до Святих Мистецтв, то вона вже давно перевершила його.

Вона опанувала магію, якої Клаель не міг вивчити самостійно, і перш ніж він це усвідомив, вона навіть змогла контролювати силу «Святих Духів».

З огляду на те, в якому стані була Рейна, вона, можливо, навіть зможе самостійно перемогти фінального боса, який з'явиться в кінці гри.

(Наступного року вона вже досягне віку, необхідного для вступу до академії.. «Свята» 99-го рівня, га? Серйозно, а чи я взагалі коли-небудь був їй потрібен?)

-Щось не так, Клаелю?

-Ні, нічого, Рейно.

У їдальні святилища Клаель похитав головою, звертаючись до Рейни, яка з цікавістю запитала.

У полі його зору була Рейна, яка, одягнена у фартух, помішувала вміст каструлі.

Рейна відростила своє блискуче срібне волосся до талії, а її фігура стала наче у дорослої жінки.

Її краса стала ще витонченішою, перевершивши навіть красу героїні гри.

(Я не вважаю це своїм досягненням. Чесно кажучи, мені цікаво, що я взагалі для неї зробив..)

Клаель використав свої знання гри, щоб виховати Рейну, і прагнув уникнути будь-яких трагічних подій, перетворивши її на чудову героїню.

Цієї мети було здебільшого досягнуто.., але тепер він розмірковував: чи справді він їй потрібен?

(Насправді я лише взяв Рейну до святилища. Я навчив її лише основам, а Священні мистецтва вона опанувала здебільшого самостійно. Навіть якби я нічого не зробив, мені здається, вона все одно була б щасливою..)

Швидкість зростання Рейни не йшла в жодне порівняння з тією, що була в грі.

Здавалося, що вона виросла сама, без потреби Клаеля використовувати свої знання гри.

(Саме «Святі Духи» і військова поліція затримали її шкідливих батьків.. Якщо вже на те пішло, то я отримав від Рейни занадто багато.)

Клаелю цього року виповнилося двадцять три роки.

Можливо, тому що він провів п'ять років поруч з Рейною.., його майстерність у Священних Мистецтвах значно покращилася, і тепер він міг використовувати просунуту магію, таку як "Велике Зцілення", навіть без неї поруч.

Завдяки цьому останнім часом люди з сусідніх міст приїжджали, щоб отримати зцілення від Клаеля, залишаючи великі пожертви у святині.

(Навіть якби я сьогодні вийшов на пенсію, я міг би прожити решту свого життя в комфорті, але чи справді я дав Рейні достатньо, щоб заслужити на все це?)

Останнім часом Клаель частіше думав про такі речі.

Чи справді він виконав свою роль батьківської фігури?

Хіба більшість батьків не справляються з цим набагато краще?

Ці тривоги раз у раз спливали в його серці.

Мабуть, це була якась форма батьківської депресії.

Наступного року Рейна покине святилище і вступить до академії в королівській столиці.

Там вона зустріне привабливого героя, в якого закохається і залишиться з ним.

Зіткнувшись із невпинно наближаючимся прощанням, Клаель втратив впевненість у собі як батько і відчував смуток.

-Гаразд, рагу готове.. Щось не так? Ти справді погано виглядаєш.

Рейна поклала їжу на стіл і дивилась на обличчя Клаеля.

-Н-ні... це нічого, справді?

-Ти впевнений? Останнім часом ти поводишся трохи дивно, Клаелю.

-Р-Рейна..

Протягом останніх п’яти років Клаель почав звертатися до Рейни без будь-яких ввічливих звертань.

Це сталося після того, як вона зі сльозами на очах благала: «Мені сумно, коли ти такий офіційний..». Рейна також зверталась до Клаеля на ім’я.

-У тебе температура? Вибач, я на хвилинку.

-Га...!?

Рейна ніжно доторкнулася чолом до чола Клаеля.

На відстані витягнутої руки... її прекрасне обличчя, обличчя «Святої», було зовсім поруч, ніби вони ось-ось мали поцілуватися.

-Р-Рейна.. Це трішки..

-Хм... ти трохи гарячий, але, схоже, ти не хворий. Можливо, на твоє самопочуття впливає зміна пори року?

-Я справді в порядку!

-Ах...

Клаель поспішно відсунувся від Рейни.

Рейна розчаровано зітхнула, але потім швидко приклала вказівний палець до губ і хитро посміхнулася.

-Після вечері давай приймемо ванну і ляжемо спати раніше, добре? Сьогодні я теж помию тобі спину.

-Н-ні, ем.. Як я вже казав, у нашому віці купатися разом — це...

-Але, Клаель, ти ж завжди кажеш: «Я для Рейни як батько». Ми ж як батько і дитина, чи не так? Тоді ж не дивно, що дочка миє батькові спину з дитячої любові, чи не так?

-Н-Невже?

-Саме так. Чи.., ти бачиш у мені жінку, Клаель?

Рейна зустрілася поглядом з Клаелем і спокусливо посміхнулася.

Її вираз обличчя був дивно привабливим.., майже так, ніби вона його спокушала. Чи це тому, що у Клаеля зародилися нечисті думки?

-З-Звісно, ні. Я опікун Рейни, для неї я як батько...

-Розумію.

Рейна прибрала посмішку з обличчя та сіла за стіл із серйозним виразом обличчя.

Поводячись не надто ввічливо, вона грубо занурила ложку в рагу.

-Тоді ми можемо купатися разом, так? А потім будемо спати в одному ліжку.. Я не відступлю, поки ти не здасися, Клаель.

Слова, котрі вона тихо прошепотіла наприкінці, так і не дійшли до вух Клаеля й розчинилися в повітрі, наче шепіт.

.

.

.

(Ну що ж друзі, ось і починається флірт від Рейни, давайте підтримаємо Клаеля, бо там буде пиздець в подальшому. хд)