Я лише звичайний жрець (моб), але коли зрозумів, що цей світ — отоме-гра, вирішив виховати героїню.

Розділ 164: Розділ 164

Том 1

Роман Я лише звичайний жрець (моб), але коли зрозумів, що цей світ — отоме-гра, вирішив виховати героїню. читати онлайн українською

Розділ 164

Клаель успішно розв'язав «Музичний Фестиваль Мертвих», одну із Семи Таємниць, але після цього не став самостійно розслідувати інші надприродні явища.

Рейна його попередила, та й до того ж це було занадто складним завданням для одного вчителя.

Він повідомив про все директору через завідувача кафедри Амлета й, як завжди, залишив подальші дії керівництву.

-Отже, усі. Якщо ви станете свідками чогось підозрілого, негайно повідомляйте про це. За жодних обставин не наближайтеся до цього самі й не дозволяйте учням підходити.

Через кілька днів у вчительській відбулася термінова нарада.

Перед викладачами виступав чоловік середнього віку в костюмі... заступник директора, другорядний персонаж, який навіть не мав імені в грі.

(Його ім'я... я забув.)

Заступник директора в окулярах, про якого ходили чутки, що він комплексуватиме через лисину, що починала з'являтися, стояв перед викладачами й пристрасно виголошував промову.

Чи то через черствість Клаеля, чи через надто слабку присутність цього чоловіка, але він не міг пригадати його імені ні з гри, ні з реальності.

-Починаючи з цього моменту, жодних затримок після занять. Усі клубні та комітетські заходи також призупиняються. Заради безпеки учнів будь-яка інформація про Сім Таємниць суворо заборонена до поширення серед студентів!

Твердо заявив заступник директора.

Клаель не пам'ятав нічого подібного в грі... але, схоже, понад десять років тому Сім Таємниць уже були випущені в академії й завдали значної шкоди.

Тоді деякі учні, дізнавшись про Сім Таємниць, із цікавості втягнулися в це, через що ситуація стала ще гіршою.

(Сам факт того, що тут немає Рейни... «Святої» та романтичних персонажів, уже сильно змінює ситуацію.)

-Сім Таємниць... Я чув лише чутки, але не думав, що вони справжні...

Невпевнено промовив викладач історії Юрій Канеста.

Юрій, чоловік-викладач, якого було неможливо відрізнити від жінки, слухав промову заступника директора й водночас звернувся до Клаеля, що стояв поруч.

-Клаелю-сенсею, саме ви розв'язали проблему в музичній аудиторії, так?

-Так, можна сказати й так.

-Це було дуже страшно? Що мені робити, якщо я теж зіткнуся з однією з них?.. Мені здається, сьогодні я не зможу заснути від хвилювання...

Очі Юрія заблищали, а голос затремтів, немов у дівчини, яка щойно подивилася фільм жахів.

(Якби хтось не знав правди, то точно все неправильно зрозумів би... серйозно.)

-Сім Таємниць, мабуть, з'являються лише після настання темряви. Якщо будете раніше йти додому, усе повинно бути гаразд, хіба ні?

Надприродні явища, спричинені Сімома Таємницями, починалися лише після завершення занять.

Якщо закінчити роботу раніше й повернутися до викладацького гуртожитку, то, найімовірніше, можна було уникнути неприємностей.

-Так... Я буду йти додому раніше. Привиди надто страшні...

-Відтепер викладачі-чоловіки патрулюватимуть шкільний корпус після занять. Якщо побачите учнів, які залишилися, обов'язково попередьте їх!

-І-і-і!

Почувши слова заступника директора, Юрій видав дивний звук.

На його обличчі застиг вираз абсолютного відчаю.

Він теж... ні, він був чоловіком-викладачем.

А отже, тепер на нього теж покладалися патрульні обов'язки.

-Н-не може бути... патрулювання? Мене ж з'їсть привид...

"............"

Та це ж просто неймовірно мило.

Хоча, якщо бути точним, його могли не з'їсти, а проклясти до смерті, залежно від ситуації.

-К-Клаелю-сенсею...

-...Я піду з вами. Формально я все ж таки священник, тому якщо щось станеться, можете на мене покластися.

-Д-дякую вам...!

Юрій мало не зі сльозами подякував йому.

Вона була... тобто він був... людиною, здатною повністю зруйнувати чиєсь уявлення про власні вподобання.

(Зараз я вже не помилюся, але якби зустрів його ще студентом, то цілком міг би повестися... Можливо, навіть подумав би: «Ну, хлопець теж згодиться».)

-Дуже вам дякую, Клаелю-сенсею...

-Е-е, будь ласка...

Юрій зі сльозами на очах стиснув його руку.

Зіткнувшись із надзвичайно милим колегою, Клаель знову пообіцяв собі тримати серце в руках.

.

.

.

(П.П «Ну, хлопець теж згодиться» Дуже небезпечні думки Клаеля, особливо знаючи ревнивість Рейни, вона ж би Юрія прибила, а Клаеля остаточно б десь закрила б..)