Розділ 162
Одна із «Семи Таємниць Академії»... «Музичний Фестиваль Мертвих».
Легенда свідчить, що в музичній аудиторії нелюдські тіні влаштовують концерт, і будь-хто, хто дослухає їхній виступ до кінця, сам перетворюється на тінь і приєднується до виконання.
А якщо... перервати концерт посередині, тіньові монстри нападуть, і почнеться бій.
Саме те, що зараз відбувалося з Клаелем.
-Оооооооооооооооооооооооооооооооох!
Тіні кинулися на Клаеля, який необережно зайшов до музичної аудиторії, здіймаючи голоси, сповнені образи.
Схоже, вони були розлючені тим, що їхній виступ перервали.
Видаючи моторошні звуки, від яких мороз пробігав по шкірі, тіні намагалися поглинути Клаеля.
-Кх...!
Клаель підняв руку, намагаючись активувати заклинання.
Тіні тут належали до типу Привидів — монстрів темного атрибута.
Священні Мистецтва, якими користувався Клаель, були їхньою протилежністю. Якщо влучити напряму, можна було завдати величезної шкоди.
-Священна...
-«Біла Нова»!
Однак перш ніж Клаель встиг активувати своє Священне Мистецтво, Рейна зробила свій хід.
Із-за спини Клаеля вирвалося чисте світло, забарвлюючи тіні, що наближалися, у білий колір.
-Оооооооооооооооооооох......
Тіні були поглинуті всепоглинаючою «білизною» та очищені.
Образа, ненависть, жаль... усе це втратило будь-який сенс перед цим світлом.
Завдяки божественній силі «Святої» тіні були повністю знищені.
-Ого...
Клаель завмер на місці, досі безглуздо тримаючи підняту руку.
Він навіть не встиг відреагувати. Це було занадто приголомшливо.
Тіні тут аж ніяк не були грізними супротивниками. Навіть Клаель самотужки міг би впоратися з цими привидами.
Проте... це не означало, що він зміг би перемогти їх настільки легко.
(І знову... вона показала різницю між нами...)
Ставши «Святим», Клаель вважав, що значно посилився як священник.
Та все одно він не міг зрівнятися з Рейною, «Святою».
Це було схоже на те, ніби він власними очима побачив нездоланну прірву між головним героєм і другорядним персонажем.
-Клаель, ти не постраждав?
-Т-так... зі мною все гаразд.
Рейна швидко підбігла до нього й простягнула руку.
Клаель узяв її за руку та підвівся.
-Рейно... чому ти тут?
-Сьогодні в мене був вихідний від обов'язків у Великому Храмі. Тому я займалася підготовкою до проміжних іспитів разом із однокласниками.
-А... зрозуміло.
У цьому був сенс.
Навіть Велике Храмі могло зменшити навантаження Рейни перед іспитами, щоб трохи полегшити їй життя.
У грі священники Великого Храму часто ставилися до Рейни погано, але чомусь у цьому світі вони були доволі турботливими.
Хоча, можливо, причина була просто в тому, що Рейна була надто сильною та прекрасною, щоб хтось наважився поводитися з нею погано...
-Але важливіше інше... що ти тут робив, Клаель?
-А... ну, як би це сказати.
Як це пояснити?
Він прийшов забрати річ, яку забув у музичній аудиторії. Прийшов підготуватися до завтрашнього заняття. А потім випадково став свідком надприродного явища.
Збрехати таким чином було б легко.
(Але... чому мені здається, що вона точно зрозуміє, що я брешу?..)
Очі Рейни були настільки чистими, що здавалося, ніби вони бачать усе наскрізь.
Коли ці нефритові очі дивилися прямо на нього, навіть збрехати було важко.
(Під час історії з бандою я теж зрештою їй брехав...)
Через почуття провини, що досі залишалося в душі, Клаель опустив плечі.
Він вирішив сказати правду без жодних прикрас.
-Якщо чесно... під час обіду я згадав про те, що ти розповідала щодо книги в бібліотеці. Ти коли-небудь чула про «Сім Таємниць Академії»?
-Ні... не чула...
-Ну, якщо коротко...
Клаель коротко розповів про «Сім Таємниць Академії».
І коли він закінчив пояснення — не згадуючи про гру — Рейна, що траплялося вкрай рідко, сердито насупила брови.
.
.
.
(П.П Ну звісно Рейна буде зла, бо Клаель як завжди пішов ризикувати своїм життям, а Рейна цього не хоче, вона готова його десь замкнути щоб той ніколи не постраждав, і завжди був з нею хд)