Розділ 160
Минув один місяць відтоді, як інцидент із бандою було вирішено.
Клаель повернувся до свого мирного повсякденного життя... але його викладацькі обов'язки ставали лише важчими.
Причина була в тому... що місіс Велено, яка відповідала за музику, так і не повернулася після тимчасової відпустки та натомість взяла оплачувану відпустку.
Велено, яка потрапила в інцидент із нападом банди, пережила такий шок, що замкнулася в собі, і, схоже, її стурбована родина повезла її в подорож.
Здавалося, зараз вона перебувала в далекій південній країні... і не повернеться ще два місяці.
Через це Клаелю довелося повністю взяти на себе уроки музики, і його викладацьке навантаження зросло.
Якби це була лише теологія, усе було б не так складно... але його робота буквально подвоїлася. Звісно, це було важко.
До того ж наближалися підсумкові іспити, і він ламав голову над складанням екзаменаційних завдань.
Це був його перший рік як викладача, і сама робота вже була для нього незвичною... а додаткове навантаження змушувало його не спати ночами щодня.
-Клаель, з тобою все гаразд? Ти втомився?
-Ні... я в порядку, Рейна.
Обідня перерва.
Як завжди, Рейна прийшла до святилища з домашнім обідом, і Клаель відповів їй усмішкою.
-Це правда, що останнім часом я був досить зайнятий... але дивно, я почуваюся добре. Навіть зараз я відчуваю себе напрочуд бадьорим.
Клаель лагідно відповів Рейні, яка запитала його зі щирим занепокоєнням.
Частково це було тому, що він не хотів, аби Рейна хвилювалася... але насправді він і справді не був таким уже виснаженим.
Хоча він мав бути зайнятим, у щоденній роботі він відчував дивне задоволення, і попри нестачу сну почувався чудово.
-Розумію... Я рада це чути.
Почувши відповідь Клаеля, Рейна виглядала так, ніби в неї впав камінь із душі.
-Сьогодні я теж приготувала обід, тож, будь ласка, поїж... а ще цей пакунок — твій нічний перекус, тому з'їж його пізніше, добре?
-Як завжди, дякую... Це дуже допомагає.
Він перейшов до кімнати підготовки до уроків теології та прийняв від Рейни пакунок з обідом.
Останнім часом він не спав ночами, складаючи іспити, і коли Рейна про це дізналася, то почала готувати для нього нічні перекуси.
Кулінарні навички Рейни останнім часом стали ще кращими.
Зазвичай нічне меню складалося з чогось легкого на кшталт сендвічів, але після нього він відчував дивний приплив сил.
Майже як у грі, де їжа накладає бафи — напевно, у страви Рейни було вкладене благословення «Святої».
-Сьогодні я приготувала сендвічі з тунцем. Також поклала гірчицю, тож якщо смак здасться недостатньо насиченим, можеш додати її.
-Дякую... Але, Рейно, ти сама нормально почуваєшся? Іспити вже близько, та й обов'язки у святилищі в тебе теж є?
Клаель хвилювався й за неї.
Не лише він намагався поєднувати дві ролі.
Рейні також доводилося балансувати між роллю учениці та «Святої».
Клаель давно переживав, що приготування обідів для нього може стати для неї тягарем.
-Я в порядку. Мені подобається вчитися, а приготування обідів — це гарна зміна діяльності. Насправді... відколи ти прийшов до Академії, я почуваюся здоровішою.
Коли Рейна сказала це з усмішкою... з її спини засяяло світло.
Це була не метафора — вона буквально світилася.
Світло благословення «Святої», видиме лише духовенству.
-Р-розумію... Ну, якщо з тобою все добре, то це чудово. Так.
Приголомшений неймовірною божественною силою, Клаель відвів погляд від сяйва та відкрив свій обід.
Сьогоднішнє меню складалося з маленьких оніґірі, мініатюрних гамбурзьких стейків, шюмаю та салату з петрушки.
Тут змішалися японська, західна та китайська кухні... але де, в біса, Рейна навчилася готувати шюмай?
-А, це було в кулінарній книзі, яку я знайшла в бібліотеці прибудови. Вона була про кухню далекої східної країни й виявилася дуже цікавою.
-Ого... Я навіть не знав, що в нас є такі книги. Уявлення не мав.
У бібліотеці прибудови Академії зберігалася величезна кількість книжок, включно з багатьма іноземними виданнями.
Як випускник, Клаель часто користувався нею під час підготовки до іспитів... але бібліотека була настільки великою, що там легко можна було загубитися.
-До речі про невідомі книги... Нещодавно одна дівчина з класу дещо розповідала. Вона сказала, що знайшла в бібліотеці дивну книгу.
Рейна раптом змінила тему.
-Дивну книгу? Може, одну з тих, що привезли з-за кордону?
-Ні... не таку. Вона сказала, що на столі лежала чорна книга. Вона подумала, що хтось забув поставити її назад на полицю, і спробувала підняти... але тоді відчула чиюсь присутність у себе за спиною та обернулася.
-...І що потім?
-Там нікого не було, а коли вона знову подивилася на книгу, та вже зникла. Дивна історія, правда?
Рейна сказала це, жуючи свій обід.
Це звучало як страшилка... але за виразом обличчя Рейни не здавалося, що вона намагалася його налякати — просто підтримувала розмову.
-Невже...?
Клаель почав щось говорити... але замовк на півслові.
-Клаель?
-Ні, нічого. Цей гамбурзький стейк... соус дуже добре просочився. Смачно.
Він ухилився від теми та змінив розмову.
Якщо його здогад був правильним... можливо, почалася одна з подій гри.
(«Сім Таємниць Академії»... Це була випадкова подія без фіксованого часу появи...)
Згадавши свої знання з гри... він тихо зітхнув.
(Якщо ця подія справді почалася, це буде морока... І саме зараз, коли я такий зайнятий...)
-Оніґірі дуже смачні. Дуже смачні.
Немов намагаючись утекти від реальності, Клаель заходився поглинати свій обід.
.
.
.
(П.П Ну що ж, починається арка про Академію, і її 7 таємниць...)
.
Шюмай (сюмай, 焼売) — це страва китайської кухні, яка також дуже популярна в Японії.
Зазвичай це:
-начинка з подрібненої свинини (іноді креветок, грибів чи овочів);
-загорнута в тонке тісто;
-верх залишається відкритим;
-готується на парі.
За формою шюмай схожі на невеликі відкриті пельмені або дімсами.