Розділ 159
-Угх... Що взагалі відбувається? Чому я маю проходити через таке? Що я взагалі зробив...!
У відділенні військової поліції, розташованому в королівській столиці, один чоловік сидів, згорбившись від розпачу.
І тим, хто бурмотів собі під ніс у підземній камері, був не хто інший, як Ареїджі Шоветт — колишній викладач теорії магії в Академії.
Шоветта заарештували військові поліцейські кілька днів тому та кинули до камери.
Його також звільнили з Академії, і тепер він був безробітним злочинцем під вартою.
-Передача інформації про того чоловіка справді є злочином? Ні, звісно ж ні. Взагалі-то неправильно, що чоловік, який потрапив до Академії лише завдяки тій «Святій», називає себе викладачем. Хіба виправлення помилки є злочином? Ні, не є. Неправильним є суспільство, яке приймає такого чоловіка, і святилище, яке визнало його «Святим». Іншими словами, саме я є справжнім священнослужителем, який намагався виправити цю помилку, людиною, яку слід прославляти...
Бурмотіння, бурмотіння, бурмотіння...
Шоветт без кінця вигадував виправдання самому собі.
Колись Шоветт був придворним магом... але через свій похмурий і їдкий характер постійно конфліктував із колегами й зрештою змушений був покинути королівський палац.
Попри це, він був талановитим магом, і людина, яка вважала що шкода втрачати його здібності, влаштувала його викладачем до Академії... але тепер він втратив і це.
Злочином, через який Шоветта заарештували... став витік інформації. Він передавав особисті дані свого колеги Клаеля Бірн бандитському угрупованню.
Бандити, які полювали на Клаеля, звернули увагу на Шоветта як на одного з викладачів і самі вийшли з ним на контакт.
Шоветт надав їм потрібну інформацію та отримав за це грошову винагороду.
Якби його змусили видати інформацію силою, ще можна було б говорити про поблажливість.
Однак... Шоветт добровільно передав їм розклад поїздок Клаеля, час його повернення та навіть графік виходів, який той подавав до гуртожитку викладачів. Виправдати це було неможливо.
-Ах, це неправильно. Так... неправильно. Усе це неправильно. Не може бути, щоб така людина, як я, страждала подібним чином. Те, що через того чоловіка руйнується життя такого елітного еліта, як я, просто немислимо. Так... немислимо.
Нервово гризучи нігті, Шоветт продовжував сипати скаргами.
Відтоді як його замкнули в камері, він поводився саме так.
Його горло вже мало б охрипнути, але... схоже, його це зовсім не хвилювало, і він продовжував говорити сам із собою.
-Ареїджі Шоветт, виходьте.
Але... навіть цьому зрештою настав кінець.
Перед камерою Шоветта з'явився офіцер військової поліції та наказав йому вийти.
-Нарешті! Ви справді змусили мене чекати!
Шоветт, який до цього сидів згорбившись, схопився на ноги, наче пружина.
Схоже, нарешті настав час його звільнення.
Хоча витік інформації й був злочином... це не те правопорушення, за яке саджають на довгі роки.
Він не був главою роду, але все ж залишався дворянином і мав достатньо грошей.
Штрафи, застава... а якщо буде потрібно, то навіть хабарі — він міг собі все це дозволити.
-Ах, ви справді змусили мене чекати. Яка безглуздість. Замкнути мене, обраного представника еліти, у камері на кілька днів... Я обов'язково подам скаргу на військову поліцію. Так. Детально опишу все — від меню їжі до ставлення до мене — і покажу всю дурість таких людей, як ви, а також різницю між нашими статусами...
-Замовкни вже й виходь!
-Ік!
Здригнувшись від крику, Шоветт підскочив.
Він покинув камеру, як було наказано, і його повели сходами нагору.
-Яка нахабність у звичайного офіцера військової поліції розмовляти так грубо з неймовірним генієм на кшталт мене... Це теж буде ще одним пунктом у моїй скарзі. Так.
-Заходь.
Шоветт знову почав тихо бурмотіти невдоволення... але привели його не назовні, а до кімнати для допитів.
-Це місце... Чому я тут? Хіба мене не мали звільнити?
-Просто заходь уже.
-Гх...!
Кинувши на офіцера ображений погляд, Шоветт зайшов до кімнати для допитів.
Усередині на нього вже чекав інший офіцер, який силоміць посадив його на стілець.
-Отже... Ареїджі Шоветт. Ми розпочинаємо допит.
-Про що ви говорите? Я ж уже розповів вам усе, що знаю, чи не так?
-Ми виявили додаткові злочини.
Коротко відповів офіцер і розклав на столі документи.
-Хабарництво, витік екзаменаційних питань, непристойні дії щодо студенток... Ви приховували чимало брудних справ, чи не так?
-Що—!?
Шоветт відсахнувся на своєму стільці.
-Я-я не розумію, про що ви говорите. Напевно, тут якась помилка?
-На жаль... докази були передані нам анонімно. Також уже знайшлися свідки.
Голос офіцера був крижаним.
Його кам'яний вираз обличчя чітко показував — жодних виправдань він слухати не збирається.
-Якби справа обмежилася лише витоком інформації, залежно від рішення суду ви, можливо, відбулися б штрафом... але з усіма цими додатковими звинуваченнями це вже неможливо. Щонайменше десять років ви харчуватиметеся тюремною їжею, тож приготуйтеся.
-Що—!? Ви хочете сказати, що така елітна людина, як я, повинна сидіти у в'язниці!? Це ж... це справжня тиранія!
Шоветт грюкнув долонею по столу й закричав.
-Ув'язнити такого елітного генія, як я, на десять років — це втрата для всього суспільства! Це неправильно... такого не повинно статися!
-Даруйте... але справжньою помилкою було б дозволити злочинцю вільно розгулювати.
Офіцер насмішкувато фиркнув.
-Якщо ви справді еліта, тоді відбудьте покарання й почніть життя заново. Якщо ви дійсно настільки видатний, то зможете досягти успіху навіть після цього.
-Гррррррх!
Шоветт видав беззвучний крик. Він не знав.
Що докази в руках офіцера були анонімно передані кимось невідомим.
Що всі свідки бачили дивні сни, у яких ангел із ведмежою мордою передавав їм божественне одкровення й наказував повідомити про Шоветта військовій поліції.
Не знаючи нічого з цього... Шоветт був підданий безжальному допиту.
.
.
.
(П.П Ага, еліта, тіки серед гівна , і то не факт...)