Розділ 158
-Схоже... проблему вирішено.
З ледь помітним полегшенням промовив це Геній Клідія, директор Королівської Академії.
Дивлячись із вікна директорського кабінету на шкільний двір, він задумливо зітхнув.
-Мені шкода місіс Велено, яка постраждала від нападу... але, гадаю, раз жоден зі студентів не зазнав шкоди, це можна вважати хорошим результатом. У неї й без того дещо зверхній характер... можливо, це стане для неї корисним уроком.
Ще донедавна навколо Академії крутилися підозрілі особи.
Це була банда, яка полювала на «Святу Рейну Лорел» і «Святого Клаеля Бірн».
Спокусившись великою винагородою, злочинці відкинули будь-яку обережність і почали збирати інформацію про цих двох навіть через непричетних студентів та викладачів.
Геній, який з певних причин не міг залишати територію Академії, постійно хвилювався за безпеку учнів...
Але, схоже, проблема була вирішена без серйозних наслідків.
-Ти теж добре попрацював, Альберте.
Геній обернувся.
Невідомо коли, але на дивані для гостей уже сидів чоловік.
Закинувши ногу на ногу й розслаблено відкинувшись назад, там влаштувався чоловік із зачесаним назад синім волоссям і розстебнутою на грудях сорочкою.
Це був завідувач кафедри, Альберт Амлет.
-Та ні, я майже нічого не зробив. Попрацювали містер Бірн і Святий Ангел... тобто «Свята Рейна».
Амлет без жодної причини помахав розстебнутою частиною сорочки на грудях, випромінюючи абсолютно зайву спокусливість.
Для розмови з директором така поведінка була доволі зухвалою, але ніякого зауваження не пролунало.
Амлет був одним із небагатьох, хто знав, що директор Академії насправді не людина, а фея, яка мешкає в Академії.
Їхні стосунки були настільки близькими, що формальності між ними давно втратили сенс.
-Але цього разу справді було непросто. Хто б міг подумати, що банда націлиться навіть на Академію, нехай і не напряму.
Амлет іронічно скривив губи й кинув погляд на Генія.
-Як директор, ви не засмучені? Місіс Велено ледь не викрали бандити, після чого вона пережила нервовий зрив. Містер Шоветт зливав внутрішню інформацію й у результаті був звільнений... Якби не ці двоє, нічого б цього не сталося.
-...До чого ти ведеш, Альберте?
-Та просто цікаво... Можливо, ви ображаєтеся на містера Бірна... і на «Святу Рейну»? Якби їх не було в Академії, банда б не націлилася на нас.
"............"
-Ну то що? Що ви насправді думаєте, директоре?
У відповідь на це проникливе запитання Геній примружив очі.
Відійшовши від вікна, він сів за свій стіл і важко, дуже важко зітхнув.
-...Думати, що вони винні в цьому, було б безглуздо. Вони не несуть жодної відповідальності за дії банди.
-Це ваша щира думка чи просто гарна відповідь?
-Звісно, моя щира думка.
Геній легко постукав пальцями по столу.
-Тих, хто підбурював банду, підтримувала Священна Держава Шайнкросс. Ця країна завжди втрачала голову, коли справа стосувалася «Святих» і священних реліквій. Звинувачувати в цьому тих двох було б абсолютно нерозумно.
"............"
-Крім того... якщо місіс Велено ще можна частково виправдати, то Шоветт сам накликав це на себе. Він уже давно був замішаний у темних справах. Я й так планував рано чи пізно його звільнити, тож певною мірою все навіть склалося вдало.
Ареїджі Шоветт, викладач теорії магії, вже давно славився своєю дріб'язковістю, заздрістю та нав'язливістю.
До того ж він відверто виділяв серед студентів своїх улюбленців, особливо дівчат.
Хоч доказів не було, його також підозрювали в продажі екзаменаційних завдань за гроші чи подарунки.
Він уже давно був одним із головних болей директора, і щойно з'явився б привід, його планували звільнити.
-І ще... я вважаю, що міс Рейна і містер Бірн необхідні цій Академії. Особливо відтепер.
-Відтепер...?
-Так. Мені здається, наближається хвиля, яку вже неможливо стримати.
Іноді у світі настають моменти, коли все раптом починає рухатися вперед.
Те, що довго стояло на місці, приходить у рух одразу з усіх боків.
Геній вважав, що саме такий час настав зараз для Академії.
Безліч проблем, які роками відкладалися, почали виходити назовні та сипатися одна за одною, немов водоспад.
І те, що це сталося саме тоді, коли тут перебували Рейна, Клаель і кронпринц Ерік Сейнкл, без сумніву було примхою долі.
-Це лише передчуття... але відтепер в Академії виникне ще багато проблем. І для їх вирішення знадобиться сила міс Рейни та містера Бірна. Порівняно з цим історія з бандою була дрібницею.
-...Розумію. Тоді все гаразд.
-Не хвилюйся. Я не збираюся виганяти містера Бірна з Академії.
-Поняття не маю, про що ви говорите... Ну що ж, "адіос".
Кинувши цю показну фразу, Амлет покинув директорський кабінет.
Геній криво посміхнувся, дивлячись услід підлеглому, який зник, залишивши після себе запах чоловічого парфуму.
-Хоча б нормально попрощався... Серйозно, безнадійна дитина.
Надійний він чи ні — сказати було важко.
Геній лише втомлено похитав головою.
І саме в цей момент у двері постукали.
-Заходьте.
-Перепрошую, директоре.
До кабінету увійшов один із класних керівників третього року.
-Щось трапилося?
-Вибачте... але мені потрібно дещо доповісти.
-Що саме?
-Ну... річ у тому...
Вислухавши доповідь учителя, директор насупив брови.
Схоже...
Вже виникла нова проблема.
Щойно зникає одна проблема — одразу з'являється інша.
Справжній спокій у Академії все ще залишався далеким.