Розділ 156
-Фух, дякую за частування.
-Будь ласка. Нічого особливого.
Після завершення нескладної вечері, Клаель тихо видихнув.
Рейна одразу ж долила чаю в його чашку.
Приємна солодкість серед помірної гіркоти.
Чай був приготований саме так, як любив Клаель — з ідеальною кількістю цукру та молока.
-Смачно...
Цей смак заспокоював.
Здавалося, тепло чаю проникає аж до самої душі.
-До речі... яким було сьогоднішнє паломництво, Клаелю?
Дочекавшись, поки він зробить ковток, Рейна поставила запитання.
-У «Залі Підношення Білому Дракону», так? Що це за місце?
-Ну...
Банда напала майже відразу після прибуття, тому він навіть не встиг як слід усе роздивитися...
Клаель відповідав, покладаючись переважно на свої спогади з гри.
-Це стародавні руїни, але в них є якась сумна атмосфера. Навіть не знаю... «чарівність» — не зовсім правильне слово. Складно пояснити.
Сумна атмосфера.
Можливо, таке враження виникало тому, що Клаель знав історію цього місця з гри.
«Зал Підношення Білому Дракону» був місцем спочинку останків білого дракона, який колись урятував «Святу».
Хоч він і не був людиною, але закохався в «Святу», захищав її ціною власного життя та загинув у битві зі злом.
«Свята» оплакала свого друга, білого дракона, і поховала його в тих руїнах...
Та так і не дізналася про його почуття, зрештою пов'язавши своє життя з іншим чоловіком.
Як чоловік, Клаель не міг не співчувати білому дракону, який віддав усе заради коханої жінки й не отримав нічого у відповідь.
-Це точно не місце для розваг... але хоча б раз його варто побачити.
-Ось як? Тоді я теж колись хотіла б там побувати.
-Так, обов'язково. Але це доволі віддалене місце, та й людей там небагато, тому сама туди не ходи.
-Добре. Тоді ти мене туди відведеш, правда, Клаелю?
"............"
Рейна сказала це так, ніби іншого варіанта й бути не могло.
За логікою вона мала б піти туди з кимось із цілей захоплення...
Але Клаель не зміг відмовити.
-Звісно. Хочеш — якось сходимо разом.
-Я тоді приготую бенто. І обов'язково покладу твою улюблену смажену курочку, Клаелю.
-Це ж не пікнік узагалі-то...
Клаель криво посміхнувся.
З нинішньою Рейною не здивувався б, якби вона спустилася в підземелля руїн і повернулася звідти з враженнями, ніби побувала на екскурсії.
-А, до речі... Після переїзду до столиці я чула, що крім «Залу Підношення Білому Дракону» є ще багато цікавих місць. Наприклад, «Небесний Замок у Тумані» або «Сад Анріесси».
-А, це обидва підземелля. Не зовсім туристичні місця... але кажуть, вони дуже красиві.
Обидві локації були підземеллями з гри.
«За межами райдужного сяйва» особливо хвалили за графіку, а дизайн підземель був опрацьований до дрібниць.
Звісно, там кишіло монстрами...
Але краєвиди були справді прекрасними.
(Якби можна було побачити все це на власні очі, я б і сам хотів туди потрапити...)
-Хоч вони й трохи далі, але ще рекомендую «Ліс Фей», «Велике Святилище Едельвейса» та «Стародавнє Місто Каротеас». Щоправда, там теж є монстри.
-Вау... звучить захопливо!
Рейна радісно склала руки перед грудьми.
-Тепер я ще більше чекаю весняних і літніх канікул! Клаелю, давайте ще кудись поїдемо разом!
-А... знову я, так?
Вона була напрочуд наполегливою.
І вперто не хотіла йти нікуди з жодним із цілей захоплення.
(Як би це сказати... Може, усе не просувається саме тому, що вона ще не відокремилася емоційно від своєї сім'ї?)
Клаель відчував певну відповідальність за це...
Але водночас примушувати її зближуватися з кимось із цілей захоплення теж було неправильно.
(Та й зрештою, навіть якщо це світ отоме-гри, це не означає, що Рейна зобов'язана в когось закохатися... Поки Рейна щаслива — цього достатньо.)
-Наступного разу ти справді мене візьмеш, добре? Обіцяєш?
Рейна злегка нахилила голову й чарівно посміхнулася.
Її усмішка була настільки милою, що здавалася майже навмисно відрепетируваною...
Та чомусь від неї по спині Клаеля пробіг холодок.
-Сьогодні ти мене не взяв, тому наступного разу вже точно не залишай!
-...Добре, добре. Зрозумів. Тільки заспокойся, гаразд?
Заспокоюючи Рейну, яка дедалі сильніше насідала на нього, Клаель зрештою повністю погодився на її прохання.
.
.
.
(П.П Ну шо ж, Рейна все так же продовжує насідати на Клаеля, щоб залишитись з ним на одинці, і почати знову з ним фліртувати, хехе)