Розділ 155
-Дякую за вашу важку працю. Дозвольте провести вас до кімнати.
Після завершення звіту перед кардиналом, Клаель вийшов у коридор.
За дверима на нього вже чекав молодий священник, який провів його до гостьової кімнати.
-Сьогодні ви можете відпочити тут. Якщо вам щось знадобиться, просто подзвоніть у дзвіночок, і я одразу прийду.
-Так, дякую.
-Тоді не буду заважати. Гарного вам відпочинку...
Молодий священник ввічливо вклонився та пішов.
Клаель увійшов до кімнати, зачинив двері... і важко зітхнув.
-От же ж... Цього разу я справді виснажився.
Замкнувши двері гостьової кімнати, Клаель кинув свій багаж на підлогу.
Потім зняв піджак і впав на ліжко.
-Фух... Серйозно, який же важкий день...
Він давно не почувався настільки втомленим. І фізичні сили, і душевна енергія були повністю виснажені.
Він не звик до подібних небезпечних ситуацій.
Зрештою, йому довелося битися проти банди злочинців і цілої орди монстрів.
Реальність усе ж відрізнялася від гри.
Якби це була гра, він міг би годинами безперервно воювати заради підвищення рівня.
Але зараз Клаель витратив усі сили лише за якусь годину бою.
(Якийсь час зовсім не хочу працювати... Краще б зачинився десь на місяць і просто жив, граючи в ігри...)
На жаль, у цьому світі ігор не існувало.
Йому хотілося забути про всі складнощі й спокійно пограти хоча б у Тетріс...
І знову він відчув, наскільки незручним буває життя в іншому світі.
(У будь-якому разі... тепер банда більше не полює на мене, тож, можливо, якийсь час можна буде пожити спокійно?)
Що сталося з Кармайн Імарі, він не знав...
Але до його наступного кроку в нього точно буде час підготуватися.
Що ж до Святої Держави Шайнкросс, то наразі про неї можна було не турбуватися.
(Які події далі за сценарієм?.. Було там щось?)
В отоме-грі «За межами райдужного сяйва» сюжет сильно змінювався залежно від того, якого чоловічого персонажа обирала героїня.
Поки що не схоже, щоб Рейна активно добивалася когось із них.
(Тоді це звичайний маршрут? Небезпечних для життя подій більше бути не повинно, так?)
Звісно, якісь дрібні події ще траплятимуться...
Але нічого настільки масштабного, як нещодавній інцидент.
Принаймні якийсь час можна буде розслабитися.
Хоча подія зі Святою Державою Шайнкросс у грі взагалі мала відбутися лише в другій половині сюжету, тому повністю втрачати пильність теж не можна.
(Можливо... сценарій гри в цьому світі вже не працює?)
-...Я голодний.
-А, у мене є сендвічі. І чай зараз заварю.
-Дякую... Стривай, що?
На його бурмотіння раптом хтось відповів.
Клаель різко підскочив із ліжка.
-Г-га?.. Рейна?
-Щось не так?
Перед ним справді стояла Рейна.
Нахиливши голову набік, вона спокійно готувала чай і розкладала сендвічі.
-Ч-чому ти тут? Двері ж були...
-О, двері не були замкнені. Я постукала, але відповіді не було, тому просто зайшла.
-А... Ось як. Вибач... мабуть?
Він був майже впевнений, що замкнув двері...
Але якщо Рейна тут, значить, він помилився.
Напевно, подумав, що замкнув, а насправді забув.
Іноді з ним траплялися такі дурні помилки.
-Ти сьогодні був на паломництві, так? Як усе пройшло?
-Як пройшло... Ну, було виснажливо. Далеко все ж таки.
-Розумію. Напевно, ти дуже втомився.
Розливаючи чай, Рейна м'яко звернулася до Клаеля.
-Ти справді неймовірна людина, Клаель. Попри зайнятість роботою викладача, ти ще й виконуєте обов'язки в храмі. Я щиро захоплююся тобою.
-А-аха-ха...
Клаель натягнуто посміхнувся.
Йому було боляче брехати Рейні. Але... Він не міг сказати їй правду.
Це лише змусило б її хвилюватися.
(Навряд чи хтось із цілей захоплення або кардинал розкажуть їй про цей інцидент... Тож я теж триматиму язик за зубами.)
-Гаразд, чай готовий. Прошу, пригощайся.
-Дякую за частування...
Клаель підвівся з ліжка та підійшов до столу.
Уникаючи її погляду через почуття провини за брехню, він узяв чай і сендвіч.
"............♪"
Спостерігаючи за профілем Клаеля, Рейна щасливо усміхалася.