Розділ 152
-Ох і морока... нарешті все закінчилося.
Після перемоги над бандитами Клаель разом із чотирма цільовими персонажами покинув «Зал Підношення Білому Дракону».
Для входу був потрібен пароль, але вибратися назовні можна було за допомогою спеціального предмета.
Так само як і злочинці, Клаель, Ерік, Вінсент, Вілл і Луєй скористалися предметом для виходу з підземелля.
-Принце Еріку! Ви не поранені?!
Щойно Ерік вийшов із руїн, до нього підбіг один із лицарів.
-Ви не постраждали?
-А, усе гаразд.
Ерік усміхнувся у відповідь на стурбовані слова лицаря.
Насправді ні Клаель, ні цільові персонажі не зазнали серйозних поранень.
-Ми добре підготувалися. Як бачите, це була повна перемога.
-Розумію... радий це чути.
Лицар із полегшенням видихнув.
Навколо руїн уже стояли королівські лицарі та лицарі храму.
Саме вони мали оточити бандитів, перекрити їм шляхи відступу та провести арешт.
Усього їх було п'ятдесят.
Усіх, хто міг бодай якимось чином бути пов'язаний із злодіями чи корумпованими дворянами, усіх, кого можна було підкупити грошима, недосвідчених або надто балакучих лицарів — усіх потенційно ненадійних людей було усунуто від операції, щоб уникнути витоку інформації. У результаті залишилася лише така невелика кількість учасників.
-Ми схопили всіх. Здається, ніхто не втік.
-Розумію. Гарна робота.
-Тоді... ми супроводимо їх до королівського палацу. Принце Еріку, просимо вас також пройти з нами.
-А... містере Клаелю, дякую за вашу допомогу сьогодні.
Кивнувши солдатам, Ерік знову повернувся до Клаеля.
-Завдяки вам нам вдалося знищити банду, яка полювала на Рейну. Усе це стало можливим лише тому, що ви погодилися виступити приманкою.
-Рейна також належить до людей, яких я хочу захистити. Тож не варто мені за це дякувати.
Для Клаеля Рейна була водночас і молодшою сестрою, і донькою.
Тому ризикувати життям заради її захисту було для нього цілком природно.
-Якщо вже комусь і треба дякувати, то це мені слід дякувати вам... Зрештою, у всьому цьому також є провина мого брата.
Клаель перевів погляд на схоплених бандитів.
Серед них не було Гіраеля.
-Схоже, Гіраеля нам схопити так і не вдалося. Це прикро.
-Ми продовжимо розслідування. Цього разу нам вдалося захопити більшу частину банди. Корумпованих дворян, які стояли за ними, також, найімовірніше, вже усунули, тому навряд чи Гіраель ще щось зможе зробити.
Навіть якщо йому вдалося втекти, тепер він навряд чи зможе знову націлитися на Клаеля чи інших.
Знаючи свого брата, Клаель майже не сумнівався, що той уже поспішно втік до сусідньої країни.
-Так... поки що будемо задоволені сьогоднішнім результатом.
-Тоді я піду.
-Так, побачимося в Академії.
Попрощавшись із Еріком, Клаель проводив його поглядом.
Інші цільові персонажі також злегка вклонилися Клаелю перед тим, як піти разом із принцом.
Усіх схоплених бандитів без винятку повели геть під вартою.
-Тоді й нам час повертатися, «Святий Клаелю».
-Так, ходімо.
Після слів одного з лицарів храму Клаель кивнув.
Він вирішив повернутися до святилища разом із ними.
(Отже, із бандою покінчено... хоча корінь проблеми все ще залишився.)
Клаель знав.
Бандити були лише найманцями.
За ними стояла Священна Держава Шайнкросс... і честолюбний священник Кармайн Імарі.
(Поки його не переможуть, усе це не закінчиться. Але... це вже не те, у що я можу втручатися.)
Зрештою, Кармайн був високопоставленою особою іншої держави.
Навіть Клаель... та й Ерік теж... не могли просто так зробити свій хід.
Проблема зі Священною Державою Шайнкросс, найімовірніше, буде вирішена в одному з маршрутів захоплення, а розібратися з нею доведеться Рейні.
(Для другорядного персонажа на кшталт мене це межа можливостей... Решту залишу Рейні та іншим у майбутньому...)
Клаель сів до карети святині й заплющив очі.
Після такої серйозної битви, зовсім не схожої на пригоди звичайного другорядного персонажа, він був виснажений як фізично, так і морально.
(На початку тижня знову Академія. Треба ще й до занять підготуватися...)
Щойно він заплющив очі, його накрила дрімота.
Спершись на сидіння карети, Клаель дозволив своїй свідомості повільно зануритися в сон.
(От же ж... ніби знову повернувся в часи корпоративного рабства...)
Пробурмотівши це подумки, Клаель довірив своє тіло й розум короткому відпочинку.