Розділ 148
Закляття, яке застосував Клаель — «Припливна Хвиля» — було високорівневим водним атакуючим закляттям із надзвичайно потужною силою.
Величезний потік води, випущений по широкій площі, поглинув лисого бандита і змів ящеролюда позаду нього.
-Ну що ж... з цим розібрались.
Клаель витер піт з чола і видихнув.
Раніше, коли він використовував це саме закляття, у нього повністю вичерпувалася мана, і він втрачав свідомість.
Однак, можливо завдяки тому, що його визнали «Святим» і його запас мани зріс, цього разу він зміг залишитися при тямі.
-Схоже... більшість ворогів ми вже прибрали.
Після перемоги над сильними противниками Клаель швидко оглянувся.
Переконавшись, що поблизу більше немає ворогів, він дістав із кишені зілля мани і підніс його до губ.
Випивши рідину з маленької пляшечки залпом, він почав відновлювати витрачену на закляття ману.
-Містере Бірн, ви в порядку?
Ерік підбіг легкою риссю.
Четверо любовних персонажів, що билися неподалік, були повністю неушкоджені, без видимих травм.
-Усе нормально. Схоже, у вас теж усе добре?
-Звісно. Ми до цього тренувалися — нас не переможуть ні розбійники, ні монстри.
Ерік, хоч і трохи задиханий, усе ж упевнено заявив це.
Не дивно, що саме він запропонував план із приманкою. Навіть як кронпринц, Ерік був досить сильним.
Ящеролюд із сокирою атакував збоку, але він спокійно відбив удар і відрубав йому голову.
-Ха... я не той, кого можна застати зненацька!
Ерік прийняв переможну позу, а Клаель примружився, дивлячись на це.
(Якщо подумати спокійно... що взагалі робить принц, майбутній король, у такому місці?)
Це було щось, що не мало сенсу з точки зору здорового глузду.
Кронпринц сам узяв на себе небезпечну місію прикриття, ризикуючи життям у жорстокій битві.
(Хоча... це ж гра. У реальності ніхто б не розірвав заручини з знатною нареченою заради дівчини, яку щойно зустрів.)
-Гаразд! Перемога близько — тиснемо сильніше!
-Ти наступний! «Крижаний Розріз»!
-Не втрачайте пильність! Це за старшу сестру Рейну!
-УГЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯ!
-ГРООООООООООООООООООООООООООООООО!
Більшість бандитів і ящеролюдів було переможено.
Залишалося лише кілька ворогів. Перемога була вже близько.
-Тц... якщо так, відступаємо!
Деякі з бандитів почали тікати.
Вони дістали зелені кристали з кишень і розбили їх об землю. Густий зелений дим огорнув їхні тіла.
У наступну мить бандити зникли.
-Ці виродки... втекли!
Крикнув Ерік.
Те, що використали бандити, було предметом для втечі з підземелля.
-Ми мали знищити їх усіх тут... не віриться, що ми їх упустили!
-Заспокойтесь, принце Ерік.
Клаель звернувся до нього, коли той розлютився.
-Цей предмет дозволяє лише вийти з підземелля... і зовні вже має бути розставлена пастка.
-...Ви праві. Я втратив самоконтроль.
Ерік глибоко вдихнув, опускаючи плечі.
Зрозумівши, що втратив холодний розум, він похитав головою з соромом.
-Сподіваюся, ті, хто зовні, теж справляються...
-Довіримося їм.
-Гя!
Поки він говорив, Клаель знову активував «Кільце Синього Місяця».
Водяний клинок розсік ящеролюда і прибив його до холодної кам’яної підлоги.