Розділ 145
І ось... настав довгоочікуваний день операції.
Скориставшись вихідним в Академії, Клаель вирушив у дорогу.
З дозволу кардинала він прибув до місця паломництва, відомого як «Зал Підношення Білому Дракону».
Це були стародавні руїни, де, за переказами, спочивав святий дракон, який колись бився пліч-о-пліч зі «Святою».
Заради цього паломництва він подбав про те, щоб нічого не розповідати Рейні.
Кардинал також, схоже, хотів уникнути того, щоб Рейна стала мішенню для нападу, тому погодився на цей план.
-Ну що ж... я вирушаю.
Супроводжуваний кількома лицарями Храму в обладунках, Клаель увійшов до «Залу Підношення Білому Дракону».
«Зал Підношення Білому Дракону» був руїнами, розташованими на півночі королівства Сейнт.
Усередині білої будівлі, що нагадувала Парфенон, знаходилися сходи, які вели під землю.
Одночасно всередину дозволялося входити лише п’ятьом людям, тому велика група пройти не могла.
Під землю спускалися лише Клаель і четверо лицарів Храму.
"............"
Одягнений у церемоніальний одяг, Клаель мовчки спускався сходами.
Скільки ж часу існували ці стародавні кам’яні східці?
Їхній зношений вигляд красномовно свідчив про довгу історію руїн.
Спустившись майже на сотню сходинок...
він опинився у величезному просторі.
У залі, збудованому з каменю, стояли кам’яні плити, вищі за людський зріст.
Підійти до плит і піднести молитву...
Саме в цьому й полягало паломництво до «Залу Підношення Білому Дракону».
Це аж ніяк не був складний ритуал.
-Тоді, будь ласка, зачекайте тут трохи.
"............"
Лицарі Храму мовчки кивнули у відповідь.
Клаель підійшов до кам’яної плити... став навколішки й почав молитву.
-!
Однак... наступної миті щось полетіло в його бік.
Клаель миттєво відскочив назад, і коротка стріла встромилася в підлогу біля його ніг.
-Ого. А ти рухаєшся краще, ніж я думав.
-Хе-хе... Схоже, буде весело...
Із тіней вийшла група грубуватих чоловіків.
Вони виглядали як справжні бандити.
У руках вони тримали мечі, ножі та луки.
З’явилося близько двадцяти чоловік.
З огляду на розміри залу, було вражаюче, що вони змогли так добре сховатися.
Схоже, деякі з них використовували магічні предмети для маскування.
Лицарі Храму одразу зібралися навколо Клаеля, захищаючи його.
-Хто ви такі!?
Перебуваючи під захистом лицарів, Клаель поставив питання людям, які його оточили.
Мимохідь він кинув погляд на сходи біля входу до руїн... і побачив, як униз спускаються нові бандити.
-Навіть не думай утекти, «Святий».
-Навіть божественний захист не діє так глибоко під землею.
-Якщо не хочеш здохнути, краще здавайся по-хорошому! Хья-хья-хья!
Їхня перевага була приголомшливою.
Разом із Клаелем їх було п’ятеро.
Ворогів же налічувалося майже п’ятдесят, і всі були озброєні.
Як не подивися... ситуація виглядала безнадійною.
-Ми тебе не вб’ємо... але трохи відлупцюємо, гаразд?
-Через тебе ми вже купу людей втратили, намагаючись тебе викрасти!
-Трохи помсти нікому не зашкодить, так, виродку!?
-...Ви самі на це напросилися. Ви злочинці.
Тихо промовив Клаель.
Люди перед ним були злочинцями, які намагалися викрасти його та Рейну.
Вони жили поза законом, тому самі несли відповідальність за все, що з ними трапиться.
Яких би наслідків вони не зазнали, звинувачувати Клаеля було безглуздо.
-Навіть не думай утекти! Нас тут сила-силенна... та ще й зовні люди стоять! Що б не сталося, виходу немає!
-П’ятдесят тут... і ще більше зовні. Якщо вони зібрали стільки людей... значить, вони у відчаї.
Майже напевно банда мобілізувала всі свої сили.
Інакше кажучи, якщо розгромити ворогів тут, проблема буде вирішена.
І Клаель нарешті зможе спокійно жити в Академії.
-Містере Бірн... схоже, час починати.
Промовив один із лицарів Храму.
Клаель кивнув... і вимовив слова:
-"Білий дракон дрімає в скороминущому сні. Дозвольте нам ступити в чорний сон."
-Що...!?
-Якого біса!?
Серед бандитів пролунали вигуки подиву.
Те, що щойно промовив Клаель, було паролем для активації прихованого механізму руїн.
-...У грі ці слова відкривали шлях до підземелля. Хоча вам цього не зрозуміти.
Кам’яна плита засяяла.
Під ногами всіх присутніх з’явилося величезне сяюче магічне коло.
Воно розширилося на весь зал і поглинуло бандитів у блідо-блакитному спалаху.
-Існує кілька можливих місць призначення... але телепортація визначається сумарним рівнем усіх, хто знаходиться в кімнаті. Чим вищий загальний рівень, тим складнішою буде локація...
Пробурмотів Клаель ніби сам до себе.
Тут було понад п’ятдесят людей.
Навіть якщо рівень кожного окремо був невисоким, їхня загальна сума виходила значною.
А це означало... що пункт призначення буде надзвичайно небезпечним.
-ГААААААААААААААХ!
-УВАААААААААААААААА!?
У перекладі на просту мову... це була кімната-монстрів.
Оточені незліченною кількістю чудовиськ, бандити закричали від жаху й розгубленості.