Розділ 144
-Клаелю, щось трапилося?
-Е-е... Що ти маєш на увазі?
Одного дня після занять. У святилищі Королівської Академії.
Того дня Клаель прибирав після уроків, коли Рейна раптом підійшла до нього із запитанням.
Зазвичай після занять Рейна поверталася до Великого Храму й займалася своїми обов'язками «Святої»... але сьогодні в неї не було роботи, тому вона прийшла до святилища, де перебував Клаель.
Вона допомагала йому впорядковувати документи та прибирати приміщення... але раптом подивилася на нього пильним поглядом.
-Здається, я поводжуся як завжди... Ем, хіба щось не так?
-Ні... нічого, все гаразд. Ти, як і завжди, чудовий, Клаель.
-...Дякую.
-Просто... ти виглядав так, ніби про щось замислилися. Тебе щось турбує?
-Ні-ні, нічого такого.
Його нічого не турбувало.
У нього просто була таємниця.
Найближчим часом Клаель планував вирушити до «Залу Підношення Білому Дракону».
Щороку приблизно в цей час представник храму відправлявся туди для молитви... і Клаель сам попросив кардинала доручити це завдання йому.
Представником у «Залі Підношення Білому Дракону» міг стати лише відданий та видатний священник... але як «Святий» Клаель цілком відповідав цим вимогам.
(У грі туди мала вирушити Рейна й разом із одним із цілей захоплення щоб пройти підземелля... Ніколи б не подумав, що тепер туди піду я сам із одним із них.)
Остаточно це ще не було вирішено... але оскільки Клаель сам попросив про це, причин відмовляти в кардинала не було.
Швидше за все, саме його й призначать.
(Я попросив тримати це в таємниці від Рейни. Кардинал теж не хотів, щоб вона наражалася на небезпеку. Вони навіть погодилися виділити мені храмових лицарів — усе склалося просто ідеально.)
Ворогами були банди цієї країни... та людина, яка стояла за ними.
Союзниками ж були цільові персонажі, храмові лицарі та кілька лицарів, яких зібрав Ерік.
Оскільки існувала ймовірність, що деякі дворяни або навіть лицарі співпрацюють із бандами, було вирішено взяти лише невеликий загін перевірених людей.
(Цього разу головне — не дати ворогам утекти... Банди або вже чатують на нас, проковтнувши навмисно підкинуту наживку, або нападуть пізніше. А може, і те, й інше. Щойно щури залізуть до клітки — ми захлопнемо кришку.)
-Клаель!
-Вах!
-Бачиш? Ти знову замислився. То що все-таки сталося?
Рейна непомітно підійшла зовсім близько.
Клаель поспіхом відсахнувся від її обличчя, яке було всього за кілька сантиметрів до його.
-А... вибач. Я просто думав про заняття. Зараз я викладаю і теологію, і музику, тому справ накопичилося чимало...
-Хмм...
Рейна мило надула щоки.
Здавалося, вона розкусила його брехню й тепер мовчки дивилася на нього.
-Угх...
Під її поглядом Клаель відчував сильний тиск... але якщо Рейна дізнається про його план, то неодмінно наполягатиме на тому, щоб піти разом із ним.
А тоді вона може опинитися в небезпеці.
Клаель знав, що Рейна сильна.
Набагато, набагато сильніша за нього.
(Але все одно... це не означає, що я повинен бездумно втягувати її в небезпеку.)
До того ж у цій історії був замішаний його старший брат Гіраель.
Було б неприйнятно, якби Рейна постраждала через помилки когось із його родини.
(Я впораюся без Рейни... Прибирати за своїм безнадійним братом — це обов'язок молодшого брата, хіба ні?)
"............"
"............"
Клаель дивився просто в очі Рейні.
Він намагався передати своїм поглядом, що нічого не приховує і ні в чому не винен.
-Клаель...
Після цього Рейна тихо заплющила очі.
Злегка почервонівши, вона трохи підняла підборіддя й наблизила свої схожі на пелюстки сакури губи.
Клаель теж нахилився до Рейни...
-Ні, я цього робити не збираюся!?
Він аж ніяк не збирався її цілувати.
Вони були майже як батько й донька. Або як брат і сестра.
До того ж він був її вчителем.
Неважливо, на території Академії чи ні — він нізащо не зробив би нічого настільки недоречного.
-Ах... отже, це було «ні»...
Рейна розчаровано висунула язичок.
Клаель лише опустив плечі, подумавши, що їй не варто так дражнити дорослих.
-Серйозно... Рейно, тобі варто краще усвідомлювати, наскільки ти приваблива...
Якби така абсолютна красуня, як Рейна, зробила обличчя, ніби чекає на поцілунок, навіть член родини чи вчитель могли б втратити самовладання.
Сам Клаель відчув, що був лише за крок від цього.
-...Гаразд. Більше не буду допитуватися.
Рейна знизала плечима й усміхнулася Клаелю трохи сумною усмішкою.
-Тільки, будь ласка, не постраждай, добре? Пообіцяй мені.
-Так... обіцяю.
Він і не збирався отримувати поранення.
Він переможе. Абсолютно. Беззаперечно.
І розчавить усіх, хто націлився на нього та Рейну.
(Я не просто якась героїня, яку Рейна повинна захищати... Цього разу я покажу їй, що теж можу бути опікуном!)
Клаель рішуче кивнув і усміхнувся Рейні у відповідь.
.
.
.
(П.П А Рейна не промах, завжди найде повід щоб фліртувати, і спробувати нарешті вже Клаеля поцілувати ахахаха.)