Розділ 139: Розділ 139

Розділ 139

(Луєй Біскіт... чого це він тут?)

Ні, нічого дивного в цьому насправді не було.

Це ж академія, а Луєй — студент, який тут навчається.

Тож немає нічого дивного в тому, що він стоїть у коридорі шкільного корпусу.

(Якщо щось і дивне, то те, що він заговорив зі мною... Чого він взагалі хоче?)

-Ем... ти ж Біскіт-кун, так? Щось хотів від мене?

"............"

У відповідь на це питання Луєй промовчав.

Попри те, що саме він його покликав, хлопець лише продовжував свердлити Клаеля поглядом і нічого не казав.

-...Якщо в тебе немає справ, я піду.

Клаель повернувся до Луєя спиною й попрямував до музичного класу.

Була перерва між уроками. До початку наступного заняття залишалося менше п’яти хвилин.

-А, зачекай!

І коли Клаель уже подумав, що на цьому все... Луєй кинувся навздогін.

-...Тобі щось потрібно?

-Н-ні, мені нічого не потрібно! Просто в мене теж урок у музичному класі!

Луєй надув щоки: — "Пуф!"

З його маленьким тілом і дитячими жестами він виглядав як звичайна дитина.

-А, тобто ти теж відвідуєш музичні заняття.

-І що з того!? Так дивно, що я граю на флейті!?

-Ні... я не казав, що це дивно. Ось як... флейта, значить.

Точно... саме так було в грі.

Луєй любив грати на музичних інструментах і особливо добре володів флейтою.

Він був старшим сином однієї дворянської родини, але через свій природно маленький зріст почувався вдома чужим.

У дитинстві Луєя висміювали батько, молодший брат і навіть слуги... але була одна людина, яка залишалася на його боці — його мати.

Мати дуже піклувалася про маленького й слабкого Луєя, і для нього вона була єдиною опорою.

(Але... його мати теж померла. Вона часто грала для Луєя на флейті, і це стало зв’язком між ними... чи щось таке.)

І... причина, чому Луєй закохався в Рейну з першого погляду, полягала в тому, що вона нагадувала йому матір.

Спочатку він просто прив’язався до Рейни, яка була такою схожою на його матір.

Однак, борючись із ворогами, що полювали за силами «Святої Рейни», він поступово зміг пережити смерть матері та подорослішати.

В ендінгу навіть був CG-арт, де вже дорослий і високий Луєй стояв поруч із Рейною.

(Чесно кажучи, серед гравців його називали «фальшивим шотою», «збоченцем, який прикидається дитиною» або «моторошним шотою», але в нього справді важка передісторія... Хоча моторошний він таки є. Цікаво, як дівчата сприймають таких хлопців?)

-...Тебе сім’я вчила грати на флейті?

-...Звідки ви це знаєте?

-Та ні звідки, просто здогадався. Будь ласка, я б із задоволенням послухав твою гру на уроці... Упевнений, у твоєї флейти дуже м’яке звучання.

"............"

Луєй ішов поруч із ним, дивлячись угору з дивним виразом обличчя.

Оскільки в родині його визнавала лише мати, він, здається, не знав, як реагувати на слова, які можна було сприйняти як очікування чи похвалу — на кшталт «я б хотів почути твою гру».

На мить на обличчі Луєя з’явився суперечливий вираз... але раптом він широко розплющив очі: — "Ха!"

І різко відскочив назад, збільшуючи дистанцію між ними.

-Я-я не поведуся на цей трюк!

-Га?

-Те, що ви мене похвалили, ще не означає, що я вас визнаю! Саме я буду з Рейною-нее-чан!

Луєй загрозливо оскалився: — "Еееех!"

А потім пробіг повз Клаеля коридором.

-...Що це взагалі було?

Невже... він бачить у Клаелі суперника?

Не те щоб він не знав, що Клаель — опікун і прийомний батько Рейни.

(Ну, він просто дитина. Уся його сюжетна лінія була про те, як завдяки Рейні він подолав свій материнський комплекс...)

Незалежно від того, чи є він ціллю захоплення, для Клаеля зараз він був лише одним зі студентів.

Він не міг ставитися до нього якось інакше... тож на уроці просто поводитиметься з ним як зі звичайним учнем.

-О, дзвінок...

Почувши дзвін, що пролунав по всьому шкільному корпусу, Клаель швидко попрямував до музичного класу.

.

.

.

(П.П Так-так-так, ага, буде він з Рейною, Рейна його навіть не помічає, вона 24 на 7 слідкує за Клаелем, на інших як я вже багато казав, їй пофіг хд)