Розділ 138: Розділ 138

Розділ 138

У святилищі Королівської Академії.

Сьогодні Клаель також проводив заняття, розповідаючи студентам про вчення бога.

-Іншими словами... причина, чому зміст священних писань відрізняється між східними та західними країнами континенту, полягає у відмінностях між першими місіонерами. На заході континенту використовують писання, засновані на вченні «Святого Петора», тоді як на сході — писання, засновані на вченні «Святого Паулона». Саме ця різниця й досі підживлює суперечки навколо священних текстів.

-Професоре Клаель. Але ж «Святий Петор» і «Святий Паулон» належали до однієї школи та вивчали теологію в одного вчителя, так? Якщо вони навчалися в одного наставника, хіба не дивно, що їхні вчення відрізняються?

-Ймовірно, тому що в ті часи теологію передавали не письмово, а усно. Навіть «Святі» залишаються людьми. Вони можуть щось забути або неправильно запам’ятати. Коли вчення передавалося з уст в уста, мабуть, і виникли невеликі відмінності. Це як гра в зіпсований телефон.

Відповідаючи на питання студентки, Клаель поглянув на годинник.

-На сьогодні все. На початку наступного заняття буде невеликий тест, тож не забудьте повторити матеріал.

Після оголошення про завершення уроку студенти почали виходити зі святилища.

Серед них кілька учениць із підручниками в руках підійшли до Клаеля.

-Професоре Клаель, можна поставити запитання?

-Було дещо, чого я не зовсім зрозуміла на сьогоднішньому уроці...

Учениці звернулися до Клаеля.

Клаель із вибачливим виглядом відповів:

-Вибачте. У мене зараз є справи, тож можете поставити свої питання під час обідньої перерви або після уроків? Я буду або у святилищі, або в підготовчій кімнаті теології.

-А, добре. Зрозуміло.

-Що це за справи? Не кажіть мені... таємне побачення зі «Святою»?

-За кого ви мене маєте... Вона ж студентка, а я викладач, знаєте?

Клаель криво всміхнувся, пояснюючи це ученицям.

-Насправді... місіс Велено, яка викладала музику, взяла відпустку на деякий час, тому мене тимчасово призначили вести музичні заняття.

Клаелю не розповіли всіх подробиць, але, схоже, викладачку музики Велено дорогою додому атакували бандити, тому вона й узяла перерву.

На вчительських зборах іншим викладачам також наказали бути обережними, коли вони виходять на вулицю.

(Останнім часом справді стало небезпечно... Через це в мене навантаження подвоїлося, і тепер я завалений роботою...)

Раніше він проводив лише один-два уроки на день.

Увесь інший час ішов на прибирання святилища, перевірку тестів та інші справи, але тепер навантаження раптово різко зросло.

Для Клаеля це було доволі виснажливо.

(Не знаю, коли місіс Велено повернеться... але якщо вона знову почне діставати мене через це, я вже не витримаю...)

Та жінка була дуже саркастичною викладачкою.

Хоча вона сама пішла у відпустку через власні обставини, була велика ймовірність, що після повернення вона нескінченно бурчатиме на Клаеля.

(Вона справді ненавиділа, коли хтось молодший втручався в її сферу... Сподіваюся, це не перетвориться на ще більший безлад.)

-У будь-якому разі, вибачте. Поговоримо пізніше...

-А, добре. Дякуємо—

Попрощавшись зі студентками, Клаель вирушив зі святилища до музичного класу.

Музичний клас знаходився на третьому поверсі головного корпусу. У самому кінці коридору.

Через звукоізоляцію його розмістили подалі від інших аудиторій.

Від святилища туди було досить далеко.

Відчуваючи легке роздратування, він ішов коридором головного корпусу.

-А... Клаель Бірн!

-Хм...?

Хтось покликав його на повне ім’я.

Коли він озирнувся... посеред коридору стояла маленька постать, схожа на дитину.

-Ти... Луєй Біскіт?

Перш ніж він встиг це усвідомити, один із цілей захоплення вже стояв позаду нього.

Це був Луєй Біскіт — гарненький хлопець шота-типу.

Чомусь Луєй дивився на Клаеля звуженими очима, сповненими ворожості.