Розділ 135: Розділ 135

Розділ 135

-Серйозно! Ось тому молоді вчителі нині просто безнадійні…!

Карета котилася вулицями королівської столиці.

Усередині сиділа літня жінка в розкішній сукні.

Це була місіс Велено — викладачка музики в Королівській Академії.

-Цей Берн чи як там його… як він сміє ігнорувати мої поради! Мені байдуже, опікун він «Святої» чи сам «Святий», але він надто вже зазнався, вам не здається!?

-Е-е…?

-Ви ж теж так думаєте!? Правда ж!?

-Т-так, пані. Вважаю, ви абсолютно праві. Безумовно.

Дворецький, який їхав із нею в кареті, відповів натягнутою усмішкою.

У кареті були лише Велено та дворецький.

На відміну від молодших викладачів, які жили в гуртожитку для персоналу, Велено їздила з власного маєтку в столиці на кареті.

Хоча викладачі загалом були зобов’язані жити в гуртожитку, керівникам кафедр на кшталт Велено дозволяли добиратися з охороною.

-А ще він оточує себе юними студентками… Це просто огидно! Я впевнена, що він зваблює їх якимись брудними методами! Ви ж теж так вважаєте!?

-…Вважаю, ви абсолютно праві, пані.

-Храм справді занепав! Не можу повірити, що вони визнали такого чоловіка «Святий»! Мені доведеться поговорити з чоловіком і зменшити пожертви цього року!

Попри всі свої бурчання та скарги, Велено завжди залишала Академію одразу після завершення робочого дня.

Через те, що вона йшла відразу після занять, студенти не могли звернутися до неї по допомогу — і це було однією з причин, чому вони трималися від неї подалі… але сама Велено цього не усвідомлювала.

А точніше, мабуть, правильніше було б сказати, що вона просто не хотіла цього помічати. Вона ігнорувала все незручне для себе та списувала будь-які проблеми на зарозумілість молоді — таким був світогляд Велено.

-Справді… завтра мені доведеться знову його насварити! Він нічого не тямить у музиці, а все одно лізе на мою територію, мов якийсь аматор… Молодь нині зовсім не знає свого місця…

Поки вона продовжувала свою тираду, карету раптом сильно трусонуло.

Мабуть, колесо натрапило на щось. Карета різко зупинилася, і Велено ледь не вилетіла зі свого сидіння.

-Щ-що там відбувається!? Що ви там робите!?

Велено закричала, але одразу після цього ззовні почувся шум бійки.

Роздратовані вигуки й крики. Наче на них напали.

-Що… що це…!?

-Пані, будь ласка, не виходьте звідси!

Дворецький вигукнув це й вискочив із карети.

За кілька секунд почулися крики.

Велено, не розуміючи, що відбувається, скривилася від страху та розгубленості.

-Щ-що… що відбувається…

-Гей, виходь сюди!

-Ііііі…!

Двері карети різко відчинилися ззовні, і всередину заліз грубий на вигляд бандит.

Схопивши Велено за руку, він силою витягнув її назовні.

-Хіііі!

Вона знову закричала.

Карета зупинилася в вузькому провулку, де майже не було людей.

Близько десяти підозрілих чоловіків уже розправилися з охороною Велено, кучером і дворецьким.

На щастя, схоже, ніхто не загинув… але ситуація аж ніяк не була такою, де можна було б зітхнути з полегшенням.

-…Ти ж та сама викладачка з Королівської Академії, Велено?

-Х-хто ви такі…

-Підеш із нами. Ми маємо до тебе кілька питань!

-Хіііі…

Посада викладача в Королівській Академії мала певний статус.

Саме тому молодші викладачі мусили жити в гуртожитку, а викладачам рівня керівника кафедри дозволяли пересуватися з охороною.

І все ж цю охорону вже нейтралізували. Захистити Велено більше не було кому.

-Н-ні! Чому це відбувається саме зі мною…!

-Заткнись! Хочеш здохнути!?

-ХІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ!

Коли бандит наставив на неї меч, Велено заверещала ще голосніше.

Хоч їй і наказали не здіймати галас, її крик був просто нестерпним.

-Та що з цією старою каргою…!

-Швидше зв’яжіть її! І заткніть рота!

-ХІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ! Хтось, допоможіііііііііііііііть!

Бандит повалив Велено на землю й почав її зв’язувати.

На вулиці нікого не було. І не дивно — вони спеціально обрали таке місце.

Велено опинилася в смертельній небезпеці — її викрадали бандити.

-"Паон."

Однак герої завжди з’являються в найкритичніший момент.

Зі свистом хтось приземлився просто перед бандитами.

-Що…!?

-Слон!?

-"Паон."

Перед ними стояв мускулистий чоловік із головою плюшевого слона.

На ньому були білі шати, а за спиною розправлялися білі крила.

-Ти ще хто такий!? Лізеш не у своє діло— ГХА!

-"Паон."

Бандит спробував щось вигукнути… але слоноголовий ангел влупив йому ларіатом.

Інші вихопили зброю та кинулися вперед, але ангел зі слоновою головою придушив їх чистою фізичною силою.

-Гха… а-а…

-"Паон."

Легко розібравшись із бандитами, слоноголовий ангел із шумом розправив крила й зник.

Залишилися лише тіла непритомних бандитів, а також Велено та дворецького з охороной, які якимось дивом змогли звільнитися від мотузок.

-Щ-що це було…

Голос Велено тремтів від сліз через незрозумілу ситуацію, але відповісти їй було нікому.

.

.

.

(П.П Яка ж вона зарозуміла, типу дворянка і вважає що вона краща всіх, Клаель та Рейна зі статусом "Святий/Свята" стоять в ієрархії вище неї, на рівні з королем, або і вище, але Велено зі своїм мізерним статусом дворянки, думає що може вказувати їм, ахахахха..)

.

У рестлінгу та аніме **ларіат (lariat)** — це удар рукою/передпліччям по шиї або верхній частині тіла, щось схоже на дуже жорсткий клоузлайн.

**Клоузлайн (clothesline)** — це удар із рестлінгу, коли людина виставляє руку або передпліччя й буквально “зносить” суперника, який біжить або рухається вперед.