Розділ 127: Розділ 127

Розділ 127

Альберт Амлет не був основним романтичним персонажем, а радше другорядним, чий маршрут відкривався лише під час другого проходження гри.

Його чорна сорочка була зухвало розстебнута на грудях, а на засмаглій шкірі сяяв золотий ланцюжок.

До кишені на грудях були причеплені складені сонцезахисні окуляри — його вигляд змушував запитати, з якого саме пляжу він щойно повернувся.

-Не заперечуєте, якщо я приєднаюся? Про що розмовляєте?

-Ах, містер Амлет…

При появі чоловіка, місіс Велено помітно розгубилася.

Її обличчя миттєво почервоніло, і вона відступила на крок чи два — наче всього того безупинного бурчання щойно й не було.

(Схоже, її просто задавила сексуальна харизма цього хлопця…)

Навіть із чоловічої точки зору, Амлет був абсурдно сексуальним.

А для жінок — тим паче. Погляд місіс Велено метався між красивим обличчям Амлета та грудьми, видимими крізь розстебнуту сорочку.

-Н-нічого такого. Просто одна зі студенток, за яких я відповідаю, завдала клопоту… Я лише хотіла подякувати…

-А, ось у чому справа.

-Ух…!

Амлет провів пальцями по своєму синюватому волоссю.

У повітрі м’яко розлився аромат чоловічого парфуму.

-Схоже, я вам завадив. Прошу вибачення.

-Н-ні, ви зовсім не завадили…

-О…? Місіс Велено.

-І-і-і-і-і!?

Амлет нахилився зовсім близько до місіс Велено.

Він раптом скоротив дистанцію настільки, що між їхніми губами залишилися лічені сантиметри.

-В-в-в-в-в-в-в-в-в-а-а!?

-У вас щось заплуталося у волоссі. Перепрошую.

-Т-так…

Амлет легенько торкнувся її волосся та підморгнув.

Схоже, це остаточно стало межею для місіс Велено… З її голови мало не пішов пар, і вона безсило впала просто в коридорі.

-…Що я щойно побачив?

Клаель не втримався від бурмотіння, дивлячись, як сексуальний викладач фліртує з немолодою викладачкою.

Він уже хотів піти, коли Амлет невимушено схопив його за плечі.

-Гей, містере Бірн. Куди прямуєте?

-…У мене справи в учительській, тож дозвольте пройти.

-А, тоді нам по дорозі. Я теж піду.

Залишивши непритомну місіс Велено позаду, Клаель і Амлет пішли коридором поруч.

-Будь ласка, не сприймайте це неправильно, містере Бірн. Місіс Велено — жінка зі своєю гордістю та переконаннями. Саме тому вона така сувора до інших.

-…Схоже на те.

Клаель кивнув у відповідь на спробу Амлета згладити ситуацію.

-Я зовсім не ображаюся. Хоча, думаю, їй варто було б переглянути своє ставлення до студентів.

-А… тут я з вами згоден.

Амлет із незручним виглядом підняв обидві руки.

І в ту ж мить коридором знову розлився його надто вже «сексуальний» аромат парфуму.

-…Фу.

Для жінок це, мабуть, був привабливий запах, але Клаель міг подумати лише: «Яка гидота».

(...Ну, можливо, комусь із чоловіків таке й подобається. У нього справді є ця атмосфера «мачо».)

-Щось не так, містере Бірн? Ви ж ішли до учительської?

-…Звісно.

Клаель узяв себе в руки, стримуючи бажання впасти від якоїсь дивної аури, що висмоктувала з нього сили, і пішов слідом за Амлетом.

-До речі… містере Бірн. Останнім часом навколо вас не траплялося чогось дивного?

-Дивного? У якому сенсі?

-Наприклад, хтось за вами стежить. Підозрілі люди. Мало не напали… щось таке.

-Ні, нічого подібного. Я здебільшого лише ходжу між академією та гуртожитком для персоналу.

На жаль… у Клаеля майже не було хобі.

У минулому житті він любив ігри, але в цьому світі нічого подібного не існувало.

Якщо вже щось називати хобі, то хіба що вирощування квітів чи гра на органі… але це радше було продовженням його роботи священника.

-Ясно, ясно… ну, це добре. Але все ж будьте обережні, коли виходите кудись.

-Що ви маєте на увазі?

-Та останнім часом навколо академії побільшало підозрілих типів. Навіть у директора через це клопіт.

-Підозрілі люди…

У такому разі краще було б попередити студентів, а не Клаеля.

Рейна зазвичай приїжджала в кареті Великого Храму й перебувала під захистом «Святих Духів», тож із нею все було гаразд… але іншим студентам так не щастило.

-А, звісно, студентів я теж попереджатиму. Але якщо щось станеться, містере Бірн, звертайтеся до мене як до керівника вашого відділу.

-…Так, зрозумів. Дякую за турботу.

-Ну тоді, "adios".

Коли вони дійшли до учительської, Амлет поплескав Клаеля по плечу й пішов геть.

На прощання він підняв вказівний і середній пальці та сяйнув сліпучо-білою усмішкою.

-...Що з цим хлопцем не так?

Хіба Амлет не казав, що теж має справи в учительській?

Нахиливши голову набік, Клаель відчинив двері учительської.

.

.

.

(П.П Ля, це якийсь дуже блювотний Розділ, із-за цього Амлета, я коли читав про його ці парфуми і тд ,аж погано ставало, як Клаель це витримав, я як читач/перекладач уже хотів бліванути, а тут напряму розмова і тд у Клаеля хд)