Розділ 126: Розділ 126

Розділ 126

Загалом усе йшло доволі гладко.

Звісно, сам факт того, що це описують таким обхідним формулюванням, означає, що існували й винятки — хай і незначні.

-Ой, та це ж містер Бірн!

Це сталося одного дня після занять.

Коли Клаель ішов коридором головного корпусу у справах, хтось покликав його, і він обернувся.

Тією, хто звернулася до нього, була жінка середнього віку, вдягнена в вишукану, явно дорогу сукню.

Її сивіюче волосся було акуратно вкладене, а на правому оці сидів монокль — вигляд у неї був саме такий, як у людини, що постійно нервує.

-…А, місіс Велено. Добрий день.

Жінку звали Велено.

В академії вона була викладачкою музики.

Оскільки Клаель зазвичай перебував у святилищі, вони рідко перетиналися, але щоразу, коли він приходив до головного корпусу, вона неодмінно заводила з ним розмову.

-Я почула дещо! Схоже, одна з моїх учениць знову завдала вам клопоту. Мені надзвичайно шкода!

Причина, через яку вона до нього зверталася, зазвичай була одна й та сама.

Йшлося про те, що Клаель навчав деяких студенток музиці.

-Містеру Бірну це теж, мабуть, докучає, чи не так? Якщо вони чогось не розуміють, то повинні звертатися до мене! Чесно кажучи, ці дівчата — справжня морока!

-Ні… це не так уже й обтяжує.

-О ні! Звісно, обтяжує! Вас просять давати поради щодо музики, хоча це навіть не ваша спеціальність! Містере Бірн, ви ж можете відмовити! Якщо поради дає не фахівець, це лише призводить до поганих результатів. Вони повинні покладатися на професіоналів!

Місіс Велено верескливо підвищила голос.

Хоча говорила вона так, ніби турбувалася про Клаеля… якщо коротко, її думка зводилася до: «Не лізьте до моїх студентів».

Схоже, її гордість сильно зачепив той факт, що студентки музичного напрямку зверталися за порадами до Клаеля, який навіть не був їхнім викладачем.

Щоразу, коли вони зустрічалися, вона вперто скаржилася на це.

(Хоча я казав їм звертатися до викладачки музики…)

Пропускаючи її слова повз вуха, Клаель тихо зітхнув.

Сам Клаель теж не був музичним експертом.

Він казав студенткам, які приходили до нього по допомогу, що їм краще звернутися до місіс Велено.

Однак… щоразу після цих слів дівчата кривилися.

«Ну… місіс Велено дуже сувора людина.»

«Вона чіпляється до кожної дрібної помилки й постійно хвалиться, яка вона зайнята…»

«Поводиться так, ніби ми маємо бути вдячні вже за сам факт її уроків. Вона тільки й робить, що вихваляє себе та принижує нас — на неї зовсім не можна покластися!»

Іншими словами… ситуація була саме такою.

Місіс Велено колись була придворною музиканткою, й очевидно, справді мала великий талант до гри.

Але, на жаль, їй бракувало і здібностей до викладання, і особистої харизми.

Багато студентів втомилися від її суворих та саркастичних повчань і трималися від неї подалі.

(Якщо вона навіть із колегами говорить у такому тоні… то для студентів, мабуть, здається ще більш нестерпною.)

-Ви мене слухаєте!? Містере Бірн!

-Так… звісно, слухаю, місіс Велено.

-Тоді прошу! Розкажіть тим дівчатам, наскільки я чудова!

-А, так… обов’язково їм поясню.

Саме через те, що він уже це робив, і склалася теперішня ситуація… але навіть якби він сказав це місіс Велено, вона б навряд чи зрозуміла.

Її дратувало, коли до неї зверталися по допомогу під час перерв, але водночас вона почувалася приниженою, якщо цього не робили… саме такою людиною була місіс Велено.

(Дратує, але… що поробиш. На минулих роботах і серед клієнтів теж траплялися такі люди. Коли працюєш, цього не уникнути.)

-Так… так… ви абсолютно праві. Я повністю згоден із вами, місіс Велено.

Хоча вона його й дратувала, Клаель відповідав ухильно, чекаючи, коли розмова нарешті закінчиться.

Але… цей момент настав швидше, ніж він очікував.

-І про що це ви тут розмовляєте? Місіс Велено. І містере Бірн.

-Га…?

До розмови приєднався хтось іще. Цього разу — чоловік.

-Схоже, ви чудово проводите час… не заперечуватимете, якщо я теж приєднаюся?

Новоприбулий чоловік носив сорочку, зухвало розстебнуту на грудях.

Він був одним із персонажів гри — спокусливим викладачем-чоловіком, романтичний маршрут із яким відкривався лише під час другого проходження або пізніше.

-Містер Амлет…

Це був сексуальний і вродливий викладач-чоловік на ім’я Альберт Амлет.

.

.

.

(П.П Ля прізвище "Альберта" мене дуже смішить, одразу згадую про омлет аххахаха)