Розділ 125: Розділ 125

Розділ 125

Минув тиждень відтоді, як Клаель почав своє життя викладача.

Він викликав у частини студентів заздрість і неприязнь, а в інших — підозри щодо своїх стосунків із Рейною.

Попри різні інциденти… загалом викладацьке життя Клаеля проходило доволі спокійно.

До речі, Рейна супроводжувала його як помічниця лише в перший день. Починаючи з другого дня, вона, звісно ж, діяла самостійно.

-Так мало бути, але…

-Клаель, давайте пообідаємо.

Під час кожної обідньої перерви Рейна приходила до святилища, щоб зустрітися з Клаелем.

У руках вона тримала загорнуті бенто. Вона спеціально приносила домашній обід, щоб поїсти разом із ним.

-Рейно… я ж казав, що з обідом усе гаразд, хіба ні?

-Я просто хочу готувати… Це тобі заважає?

-…Ні, це дуже допомагає.

Цей вираз обличчя був несправедливим.

Коли вона дивилася на нього трохи засмученим поглядом, він просто не міг похитати головою.

-Я рада. Тоді… поїмо разом?

Рейна одразу ж яскраво усміхнулася.

Клаелю чомусь здавалося, ніби вона ним грається… але все ж вони з Рейною зайшли до кімнати в глибині святилища, що називалася «Підготовча кімната теології», і сіли за стіл.

Коли вона розгорнула тканину й відкрила кришку бенто… там були білий рис, тамаґоякі, смажена курка та броколі, загорнуті в шинку. Усе це були улюблені страви Клаеля.

-І все ж… мені цікаво, як тобі вдається діставати білий рис?

Ця країна належала до західної культурної сфери.

Основною їжею тут був хліб, а культури споживання білого рису не існувало.

Іноді рис привозили мандрівні торговці… але, звісно ж, це був предмет розкоші.

Його було непросто дістати.

І все ж… відколи Рейна зрозуміла, що Клаель, схоже,( колишній японець), любить білий рис, вона часто подавала його в їжі.

-Можливо, у східній країні це й нормально, але навіть у столиці аристократи рідко можуть його їсти…

-Ну, хто знає. Може, його принесла фея.

"............"

Фея… тобто, напевно, «Святий Дух» і приніс.

Швидше за все, вона позичила його з підношень у якомусь іноземному храмі… але Клаелю хотілося вірити, що це не було крадіжкою.

-Ось, будь ласка. Насолоджуйся.

-…Дякую за їжу.

Оскільки хвилюватися було марно, Клаель встромив виделку в бенто.

Білий рис був приготований ідеально.

Тамаґоякі були солодкими, а смажена курка мала смак соєвого соусу. Усе було приправлене точно під смак Клаеля.

-Дуже смачно. Як завжди.

-Я рада. Їж побільше, добре?

Рейна весело усміхалася, спостерігаючи, як Клаель їсть.

Відтоді як він почав працювати в академії, вони майже щодня обідали разом… невже їй не набридає просто дивитися?

-Ем… Рейно, тобі справді це подобається?

-Так.

Вона відповіла миттєво.

Без жодного вагання.

-Мені подобається дивитися, як ти їси, Клаель. Це ніколи не набридає.

-Ясно…

Це була фраза, яку він одночасно і розумів, і ні.

Тепер, коли вона це сказала… Клаель теж не мав нічого проти спостерігати, як їсть Рейна.

Попри свій тендітний вигляд, Рейна мала чудовий апетит і їла більш ніж удвічі більше за Клаеля.

Її бенто теж було вдвічі більшим, і поки вона з ніжною усмішкою дивилася, як їсть Клаель, її власні руки не зупинялися ні на мить.

Із блискавичною швидкістю вона рухала ложкою та виделкою, відправляючи до рота гарніри й білий рис.

-Уже минув тиждень відтоді, як ти став викладачем, Клаель. У тебе немає проблем?

-Ні, усе добре. Усі дуже добрі, а студенти старанні.

Інші викладачі в гуртожитку для персоналу були добрими, а студенти — сумлінними.

Більшість учнів цієї академії були дітьми аристократів, а оскільки Клаель походив із родини маркіза та був визнаний «Святим», ніхто не наважувався відкрито з ним конфліктувати.

-Хоча іноді мене викликають на дебати. Це навіть трохи мило.

Після першого заняття той студент, Абрус Пік, неодноразово викликав його на суперечки.

Схоже, він досі був дуже засмучений через свою поразку на першому уроці.

Поки що Клаель перемагав щоразу.

(Оскільки він не вдається до дрібних капостей, а чесно кидає мені виклик словами… мабуть, він не такий уже й поганий учень.)

-Є студенти, які, здається, докладають зусиль не туди, куди треба… але загалом я справляюся.

-Навіть серед моїх друзів кажуть, що твої заняття дуже легко зрозуміти, Клаель. Я пишаюся тобою!

-Приємно це чути.

Оскільки він сам колись був студентом, то добре розумів… якщо чесно, багато викладачів академії пояснювали матеріал доволі важко.

Справа була не в складності предметів, а в поганих методах викладання.

(У цьому світі не було таких шалених іспитових перегонів, як у Японії з мого минулого життя, тому тут не надто намагаються буквально вбивати знання в голови студентам…)

Мабуть, саме тому ніхто й не прагнув робити пояснення настільки зрозумілими.

Для Клаеля, який свого часу слухав лекції найвищого рівня в престижній приватній школі Японії, недоліки місцевого викладання були дуже помітними.

-Ніколи б не подумав, що усвідомлю це в такому віці… але, можливо, у мене й справді є талант до викладання.

-Ти талановитий не лише як викладач. Є ще…

-Перепрошую! Професор Клаель тут?

У двері підготовчої кімнати постукали.

Схоже, до святилища зайшла студентка.

-Заходьте, відчинено.

-Перепрошую. О, «Свята» сьогодні теж тут.

До кімнати зайшла дівчина з другого курсу. І не сама — з нею було ще двоє.

-Вибачте, що заважаємо під час обіду. Ми б хотіли сьогодні знову повчитися грі на органі…

-Звісно, без проблем. Ми якраз закінчили їсти.

Відтоді як хтось побачив, як Клаель грає на органі, його часто почали просити про уроки.

До нього зверталися студенти, які мріяли стати музикантами, або ті, хто хотів стати сестрами храму, але мав труднощі зі співом чи грою.

-Бачиш? У тебе і до музики є талант.

Рейна гордо усміхнулася.

Клаель загорнув порожню коробку з-під бенто й поставив її перед Рейною.

-Перепрошую. Я скоро повернуся, тож Рейно, не поспішай…

-Я вже доїла. Усе добре.

-Е...!?

Гарніри в бенто Рейни зникли.

Йому здавалося, що там ще залишалося чимало їжі… але Рейна елегантно витерла рот серветкою. Що взагалі щойно сталося?

-Я теж піду… Ти ж не проти?

-З-звісно ні…

-Б-будь ласка, для нас буде честю, якщо «Свята» приєднається…

Чомусь дівчата виглядали наляканими.

Хоча Рейна й усміхалася привітно, чого вони так боялися?

-Ну що ж, ходімо?

Клаель повів чотирьох дівчат до органа у святилищі.

Життя Клаеля як викладача загалом проходило дуже спокійно.

Принаймні поки що він не стикався з жодними великими проблемами.

.

.

.

(П.П Ну що ж, Рейна все така ж обжора, але як я розумію дівчата в академії вже зрозуміли, що Рейна любить Клаеля, і не дозволить нікому до нього залицятись і тд, ахахахах)